Оприлюднено

Введення в експлуатацію об’єктів нерухомості

Введення об’єктів житлової нерухомості в експлуатацію – надзвичайно важливий завершальний етап будівництва, від успішного завершення якого залежить, чи зможете Ви реалізувати, як скажімо, інвестор, який вкладає свої кошти в житлове будівництво, можливість реалізувати подальші дії з таким об’єктом як повноцінним об’єктом цивільних прав на нерухоме майно (наприклад, квартиру в збудованому будинку) чи навпаки, не зможете реалізувати такі права як власник нерухомого майна.

Згідно ст. 177 ЦК України визначено, що об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Особливістю речей, як об’єктів цивільних прав є їх оборотоздатність, тобто можливість їх придбавати, відчужувати (продавати, передавати в спадок) чи іншим чином  передавати право власності та/або право користування вказаними нерухомим майном (речами).

Статтею 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За приписами частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

            Чому насправді такий важливий етап введення об’єкту будівництва (нерухомого майна) в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства? Перш за все тому, що подання Замовником будівництва документів, що засвідчують готовність об’єкта до експлуатації  є підставою для подальшого підключення готового об’єкту будівництва (об’єкту цивільних прав)  для укладення договорів про постачання необхідних для його функціонування ресурсів – води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об’єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього.

Отже, зупинимося детальніше на документах, які необхідно подати Замовнику до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю (наразі таким органом є Державна інспекція архітектури та містобудування України відповідно до Положення про Державну інспекцію архітектури та містобудування України, затвердженого постановою КМУ від 23.12.2020 року № 1340  (далі також – ДІАМ або орган ДАБК) для введення об’єктів в експлуатацію збудованого об’єкту (нерухомого майна) і які Ви, як потенційний покупець  або інвестор можете вимагати у Забудовника, щоб пересвідчитися у дотримані законності всіх етапів будівництва, що передбачені чинним законодавством. 

            Разом з тим, щоб зрозуміти який існує порядок введення в експлуатацію збудованих житлових будинків, потрібно розуміти до якої категорії складності відноситься збудований об’єкт нерухомості.

Так, згідно чинного законодавства (ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») усі об’єкти будівництва поділяються на 3 класи наслідків (відповідальності):

  • Об’єкти незначних наслідків – СС1; До таких об’єктів відносяться всі інші об’єкти, які не відносяться до об’єктів із середніми та значними наслідками (відповідальності).
  • Об’єкти середніх наслідків – СС2; До цього класу наслідків відносяться об’єкти, рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які постійно перебуватимуть на об’єкті становить – 50 осіб або; рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які періодично перебуватимуть на об’єкті становить – 100 осіб; або рівень матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об’єкта складає – 2500 мінімальних заробітних плат (до розрахунку збитків не включаються збитки замовників будівництва, які будують об’єкти без залучення коштів державного або місцевого бюджетів, кредитних коштів, наданих під державні гарантії, коштів державних та комунальних підприємств, бюджетних установ) або пам’ятки культурної спадщини, або нове будівництво яких здійснюється в охоронній зоні пам’яток культурної спадщини національного та місцевого значення; або об’єкти підвищеної небезпеки, ідентифіковані відповідно до Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”; або житлові будинки понад чотири поверхи; або об’єкти, які підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (крім об’єктів, які виробляють електричну енергію з енергії вітру, за умови позитивного висновку уповноваженого органу з оцінки впливу на довкілля)
  • Об’єкти значних наслідків – СС3. При цьому до такого класу наслідків відносяться такі об’єкти: пам’ятки культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”; об’єкти підвищеної небезпеки, ідентифіковані відповідно до Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”; житлові, громадські або багатофункціональні будівлі заввишки понад 100 метрів та/або з рівнем можливої небезпеки для здоров’я і життя людей понад 400 осіб, які постійно перебувають на об’єкті.;

            При цьому варто мати на увазі, що будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки може здійснюватися на підставі будівельного паспорта, який визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва відповідного будинку. Порядок видачі будівельного паспорту визначається наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011  № 103 «Про затвердження Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки».

Отже, для прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, Замовник подає у відповідний орган ДАБК декларацію про готовність об’єкта до експлуатації, яка підлягає реєстрації відповідним органом ДАБК.

            Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженим постановою КМУ від 13.04.2011 р. № 461 (далі – Порядок № 461) визначені різні форми декларації про готовність об’єкта до експлуатації, залежно від того, який об’єкт підлягає введенню в експлуатацію (об’єкт, який будувався за будівельним паспортом, об’єкт, який за класом наслідків віднесено до категорії складності СС1, об’єкт, який самочинно збудовано, на який визнано право власності за рішенням суду).

Якщо взяти до уваги об’єкт будівництва незначної складності (СС1), то для введення в експлуатацію Замовнику у декларації будівництва потрібно надати наступну інформацію, а саме:
      –    Інформацію про об’єкт згідно Державного класифікатору будівель та споруд ДК 018-2000;

  • Інформацію про відповідальну особу – інженера з технічного нагляду;
  • Інформацію про замовника будівництва;
  • Інформацію про керівника замовника – юридичну особу;
  • Інформацію про відповідальну особу – інженера з технічного нагляду;
  • Інформацію про генерального підрядника (підрядника – у разі, коли будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників)
  • Інформацію про страхову організацію (за наявності);
  • Інформацію про осіб, відповідальних за виконання робіт;
  • Інформацію про генерального проектувальника; особи, що здійснює авторський нагляд, а також особи, яка здійснює технічний нагляд;
  • Інформацію про проектну документацію;
  • Інформацію про документ, що дає право на виконання будівельних робіт
  • Інформація про об’єкт (адреса об’єкта будівництва згідно документу, що дає право на виконання будівельних робіт, адреса, яка була присвоєна об’єкту нового будівництва;
  • Дата початку будівництва та закінчення будівництва;
  • Інформацію про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою;
  • Інформацію про проведену технічну інвентаризацію об’єкта;
  • Техніко-економічні показники (ТЕП) об’єкта (з урахуванням результатів технічної інвентаризації);
  • Характеристику житлових будинків (з урахуванням результатів технічної інвентаризації) (Кількість поверхів, кількість квартир у житловому будинку та їх площа, матеріали стін, тощо);
  • Кошторисну вартість будівництва за затвердженою проектною документацією
  • Кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору з відповідною місцевою державною адміністрацію.

            Якщо брати до уваги інформацію, яка зазначається Замовником будівництва під час заповнення заяви та акту готовності, який є додатком до такої заяви з метою отримання сертифікату готовності відносно об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, то така інформація є майже ідентичною тій, що вказується Замовником будівництва під час подання декларації відносно об’єкту будівництва з незначним класом наслідків (СС1) згідно форми Додатку 9 до Порядку № 461, однак акт готовності об’єкта до експлуатації повинен бути підписаний усіма учасниками будівництва: Замовником, Генеральним проектувальником, генеральним підрядником, субпідрядниками, головним архітектором/інженером проекту, інженером технічного нагляду, страховиком (за наявності) тощо.

    Орган ДАБК приймає подані замовником будівництва документи, що засвідчують готовність об’єкта до експлуатації (декларацію про готовність об’єкту – відносно об’єктів СС1; заяву, акт готовності об’єкта до експлуатації – відносно об’єктів СС2) та перевіряє достовірність відомостей у поданих документах, вимогам будівельних норм, стандартів і правил на основі протягом 10 робочих днів з дня їх надходження та вносить відповідну інформацію до Реєстру будівельної діяльності (відносно об’єктів СС1)/або приймає рішення про видачу сертифікату (відносно об’єктів СС2 або СС3) або відмову у їх видачі.  При цьому у разі прийняття рішення органом ДАБК про видачу сертифікату замовник будівництва зобов’язаний внести в повному обсязі плату, розмір якої встановлюється наступним чином:

  • –        За об’єкти із середніми наслідками (СС2) – 4,6 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (10 442 гривень);
  • За об’єкти із значними наслідками (СС3) – 5,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (11 804 гривень).

            Сертифікат виготовляється в одному примірнику та видається замовнику (уповноваженій ним особі), який повинен зберігати його протягом всього періоду експлуатації об’єкта. Також орган ДАБК забезпечує розміщення сертифіката в електронному кабінеті користувача Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

            Внесення плати за реєстрацію декларації для об’єктів незначної складності  (СС1) не передбачена.

    Варто розуміти, що датою прийняття в експлуатацію об’єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Експлуатація об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Так, статтею 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» за експлуатацію  або  використання  об’єктів будівництва, не прийнятих  в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації  про  готовність  об’єкта  до  експлуатації  чи  в акті готовності об’єкта до експлуатації, передбачена наступна відповідальність залежно від класу наслідків (відповідальності):

               Щодо об’єктів,  що за класом наслідків (відповідальності) належать до  об’єктів  з  незначними наслідками (СС1), – у розмірі 36 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (81 720 гривень);

               Щодо об’єктів,  що за класом наслідків (відповідальності) належать до  об’єктів  з  середніми  наслідками (СС2), – у розмірі 370 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (839 900 гривень);

               Щодо об’єктів,  що за класом наслідків (відповідальності) належать до  об’єктів  із значними наслідками (СС3), – у розмірі 900 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2 043 000 гривень).

               Отже, з моменту реєстрації/отримання замовником будівництва документу, що засвідчує готовність об’єкту до експлуатації (декларації/сертифікату), у останнього є всі підстави для реєстрації права власності на об’єкт будівництва в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

    Пунктом 41 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127 встановлено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна подаються: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта; технічний паспорт на об’єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об’єкту нерухомого майна адреси; письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об’єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність); договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності). Документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, не вимагається у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів.

Разом з тим, чинним наразі законодавством передбачені підстави для скасування органом державного архітектурно-будівельного контролю документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, зокрема, декларації про готовність об’єкту, що передбачені п. 22 Порядку № 461. Такими підставами можуть бути: виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю наведених у зареєстрованій декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які є підставою вважати об’єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без затвердженого в установленому порядку проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень.

            Однак, на особливу увагу, під час розгляду питання скасування декларації про готовність об’єкту органами ДАБК, на наш погляд, заслуговує Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2018 у справі № 826/7115/17, що була підтримана постановою Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 20.05.2021 у цій же справі, в якій суд апеляційної інстанції, скасовуючи наказ органу ДАБК про скасування реєстрації декларації про готовність об’єкта до експлуатації вказав, що: «декларація про готовність об’єкта до експлуатації вичерпала свою дію моментом державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно». Верховний суд у своїй постанові підтвердив: «оскільки спірний наказ видано відповідачем стосовно декларацій, які вичерпали свою дію і втратили юридичне значення після оформлення права власності на новостворений об’єкт архітектури, то такі дії Департаменту, всупереч положень частини другої статті 19 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, вчинені не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

            Таким чином, Верховний суд підтвердив, що скасування декларації про готовність об’єкту до експлуатації з підстав, що визначені п. 22 Порядку № 461 після реєстрації права власності на таке майно, органами ДАБК є неможливим, а припинення права власності повинно відбуватися з підстав, що визначені чинним законодавством, зокрема, ст. 346 Цивільного кодексу України.

Оприлюднено

Нововведення, щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі

05.02.2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон (законопроект № 3623 від 10.06.2020 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (далі – Закон). Наразі Закон готується на підпис.

Вказаним Законом вносяться відповідні зміни до Кодексу законів про працю України та ще 25 законів, зокрема:

  • «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»,
  • «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зосередимося на головних змінах, що пропонуються згідно прийнятого Закону.

  1. Внесені зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, статтю 48 вказаного кодексу про трудові книжки викладено у новій редакції. Так, якщо раніше трудові книжки оформлялися роботодавцем за місцем роботи у паперовій формі на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів, тепер за загальним правилом облік трудової діяльності буде здійснюватися в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, і лише на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка додатково оформляється в паперовому вигляді не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу. При цьому обов’язок по збереженню таких трудових книжок лежить тепер не на роботодавцеві, а на працівникові. У випадку ведення трудової книжки в паперовій формі, виключно на вимогу працівника роботодавець зобов’язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.
  • Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” доповнено змінами, зокрема:

– визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі також – Державний реєстр застрахованих осіб), порядок ведення якого встановлюється Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (новий абзац статті 21 вказаного закону);

– для здійснення доступу застрахованих осіб, страхувальників та інших осіб у випадках, передбачених законодавством, до інформації та послуг у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування забезпечується функціонування веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду (ст. 22 вказаного закону)

– послуги, надання яких передбачає доступ до персональних даних про фізичну особу, реалізацію нею прав на пенсійне забезпечення, надаються за умови ідентифікації такої особи з використанням кваліфікованого електронного підпису або інших надійних засобів ідентифікації у порядку, що визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

– тепер призначення (перерахунок) пенсії може здійснюватися не лише за зверненням особи, але і автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Так Законом передбачено, що призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

            У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

            При цьому, вважатиметься, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку, якщо:

– документи про страховий стаж не були подані протягом 3 (трьох) місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку;

– особа, якій пенсія за віком, призначається автоматично, протягом 3 (трьох) місяців не повідомила територіальний орган Пенсійного фонду про обраний нею спосіб виплати пенсії, у тому числі через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

3. Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” доповнено наступними змінами:

– в частині ведення Державного реєстру застрахованих осіб, який створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню тепер персональна електронна облікова картка, яка ведеться на кожну застраховану особу повинна містити інформацію зокрема, про відцифрований зразок підпису особи; відцифрований образ обличчя особи; а також частину картки, що відображає трудову діяльність особи, у тому числі за період до 1 січня 2004 року. Відомості, зазначені в цьому пункті стосовно періодів роботи та інших періодів, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, зараховувалися до стажу роботи та займаних особою посад за період до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі”, вносяться до даних реєстру застрахованих осіб на підставі трудової книжки особи, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній — документів, передбачених порядком підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановленим Кабінетом Міністрів України. Порядок та черговість подання відомостей для створення електронних трудових книжок визначаються Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Насамкінець, що стосується набрання чинності Законом Прикінцевими та перехідними положеннями Закону визначено, що Закон:

  • набирає чинності через 3 (три) місяці з дня його опублікування.
  • Законом також надано 5-річний строк з дня набрання чинності цим Законом Пенсійному фонду України для включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників, які мають бути подані страхувальником (роботодавцями та іншими особами, які відповідно до цього Закону зобов’язані сплачувати єдиний внесок) або застрахованою особою (особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок) у порядку та строки, встановлені Пенсійним фондом України.
  • протягом 3 (трьох) місяців з дня набрання чинності цим Законом Кабінету Міністрів України доручено: забезпечити розроблення та затвердження нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

            Отже, наповнення відомостей в Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування відбуватиметься:

            – як роботодавцем, так і безпосередньо застрахованою особою;

            – через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України у вигляді сканованих або оцифрованих копій передбачених законодавством документів (трудової книжки, довідок тощо) з обов’язковим накладанням страхувальником або застрахованою особою кваліфікованого електронного підпису.

При цьому, до завершення включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників дані трудової книжки використовуються для врахування відомостей про трудову діяльність за період до набрання чинності цим Законом.

Після завершення цих робіт наявні трудові книжки будуть видаватися працівникам особисто під підпис, як офіційний документ, відповідальність за які з моменту її отримання тепер нестиме працівник.

Отже, чекаємо на набуття чинності прийнятим Законом (законопроект № 3623 від 10.06.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі») як важливого кроку на шляху до діджиталізації українського суспільства.

Оприлюднено

Про відповідальність контрагентів за порушення строків/відсутність реєстрації податкових накладних

В умовах сьогодення під час здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання та побудови довгострокових партнерських відносин складно їх явити без  укладення господарських договорів (договорів купівлі-продажу, поставки, надання послуг, тощо), в яких кожна із сторін, бажаючи убезпечити себе від негативних наслідків передбачають умови, форми та розмір відповідальності кожної із сторін, зокрема на випадок порушення продавцем товарів/послуг строків складення та реєстрації податкової накладної.

            Наразі, з впевненістю можна сказати, що більшість контрагентів у своїх господарських договорах передбачають умову про відповідальність сторони продавця (постачальника, виконавця, тощо) за порушення строків реєстрації/не виконання обов’язку щодо реєстрації податкових накладних, у строки що передбачені чинним податковим законодавством. При цьому така відповідальність продавця (постачальника, виконавця, тощо) в господарському договорі досить часто передбачена у вигляді штрафу.

            Спробуємо розібратися в даному питанні та з’ясувати: якими ж все-таки можуть бути правові наслідки не виконання обов’язку стороною договору по реєстрації податкових накладних/порушення строків їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з позиції судової практики.

            Так, в поставі Верховного суду по справі № 913/272/18 від 07.02.2019 року, суд розглядаючи справу про стягнення штрафу в сумі 1 750 826,54 грн. за порушення умов договору поставки в частині несвоєчасної реєстрації податкової накладної на товар у ЄРПН та збитків у сумі 29 999,22 грн. встановив, що передбачена договором поставки відповідальність продавця за порушення строку реєстрації податкових накладних в ЄРПН у вигляді штрафу (у розмірі 25% від вартості поставленого товару) не пов’язана з виконанням ним своїх зобов’язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.

            Верховний Суд вказав, що зазначення сторонами у договорі обов’язку відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

            Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.

            Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №    908/3565/16, № 917/799/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17.

            Натомість Верховний суд, досліджуючи всі обставини справи, повязаної з порушенням постачальком  строків реєстрації подакових накладних в ЄРПН вказує на можливість застосування до сторонни договору господарсько-правової відповідальнсті у вигляді стягнення збитків, обрунтовуючи це наступним: «За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов’язання); 2) шкідливого результату такої поведінки – збитків;  3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.»

            Таким чином, з огляду на судову практику Верховного суду для притягнення сторони договору до господарсько-правової відповідальності, на яку згідно вимог чинного законодавства покладений обов’язок щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, в господарському договорі таку відповідальність слід передбачати не у вигляді штрафу (штрафних санкцій), а у вигляді збитків, яких зазнала інша сторона договору у зв’язку з відсутністю реєстрації податкової накладної  в ЄРПН та неможливістю віднесення сплачених нею сум ПДВ у складі вартості товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. При цьому слід мати на увазі, що стягнення збитків за невиконання обов’язку реєстрації податкових накладних в ЄРПН можливе за загальними положеннями чинного законодавства, якщо сторони не виключили можливість стягнення збитків за вказане порушення в договорі (ст. 22, 624 ЦК України).

            Особливу увагу при застосуванні такої міри відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних та/або строків коригування податкових накладних в ЄРПН варто звертати на те, що стягнення збитків реально матиме місце лише у випадку наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, про що вказав Верховний Суд у своїй постанові № 913/272/18 від 07.02.2019 року. Оскільки у випадку, якщо порушення мало місце внаслідок дій/бездіяльності органів  Державної фіскальної служби України, це зумовлює відсутність вини сторони договору, яка вжила всіх залежних від неї дій щодо належного виконання нею обов’язку щодо реєстрації  податкової накладної в ЄРПН згідно вимог чинного законодавства, та виключає можливість притягнення контрагента до господарсько-правової відповідальності.

            Що ж стосується предметної юрисдикції та можливості подання позову однією стороною договору про зобов’язання вчинити дії іншою стороною договору щодо складення та реєстрації податкових накладних в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства, то остаточну крапку в даному питання поставила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові № 908/1568/18 від 05.06.2019 року, яка зробила висновок про таке: такий спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. … обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обовязком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов’язку може завдати покупцю збитків… позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Оприлюднено

Держпраці та МОЗ рекомендують дистанційну роботу через загрозу коронавірусу.

Зміни, що відбулися у повсякденному житті українців  через запроваджений карантин у зв’язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі – «COVID-19») в першу чергу відобразилися на режимі роботі більшості працівників, що перебувають у трудових відносинах із роботодавцями, які були змушені перейти на віддалений режим роботи.   

Так, початковим етапом до запровадження віддаленого режиму роботи в умовах карантину стали рекомендації Кабінету Міністрів України, закріплені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»  (в редакції постанови  від 16 березня 2020 р. № 215), згідно пункту 6 якої всім центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, а також підприємствам, установам, організаціям було рекомендовано забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості — також роботи в режимі реального часу через Інтернет.

Згодом, згідно Закону України від 17.03.2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період встановлення карантину було передбачено право роботодавця доручати працівникам виконання роботи вдома. Однак, на час прийняття вказаного закону єдиним нормативним  документом, який регламентує порядок організації надомної праці було давно застаріле Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 № 275/17-99), використання якого в мовах карантину практично є неможливим.

Врешті, механізмом до законодавчого запровадження дистанційного режиму роботи став Закон України від 30.03.2020 року № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», який набрав чинність 02.04.2020 року (далі також – «Закон № 540»), яким були внесені зміни та доповнення, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі – «КЗпП України»), статті якого було відповідно доповнено та викладено у новій редакції (ст. 21, 60, 113, Прикінцеві положення КЗпП України).

Так, тепер статтею 60 КЗпП України закріплене законодавче визначення поняття дистанційної (надомної) роботи, під якою розуміється така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При цьому на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру (далі також – «непередбачувані обставини») законодавець передбачив право роботодавця запроваджувати дистанційний режим роботи безпосередньо шляхом видання відповідного наказу (розпорядження) без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу. 

Отже, за нинішніх умов існування карантину та запровадження протиепідемічних заходів у зв’язку із поширенням COVID-2019 роботодавці мають можливість запровадження для певних категорій працівників віддалений (дистанційний) режим роботи. Звісно, як правило, це може стосуватися лише певних категорій офісних працівників, які можуть ефективно виконувати свої трудові функції дистанційно з використанням доступних інтернет-ресурсів та програм без втрати якісних показників їхньої роботи. В такому випадку, роботодавець повинен подбати про  забезпечення таких працівників необхідними засобами праці (персональним комп’ютером, інтернетом, доступом до відповідних баз даних, тощо). 

Що стосується оформлення дистанційного режиму роботи працівників за умов карантину, то для цього роботодавцю достатньо підготувати наказ про запровадження дистанційного (надомного) режиму роботи та ознайомити з ним відповідних працівників під особистий підпис.*

*Варто зазначити, що законодавцем, на жаль, не було внесено застереження про незастосовання норми частини третьої статті 32 КЗпП України під час запровадження роботодавцем дистанційного режиму роботи на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру. Звісно, що в умовах раптовості та непередбачуваності виникнення таких обставин цілком очевидним є неспроможність роботодавця завчасно передбачити та завчасно попередити про їх виникнення працівників за 2 (два) місяці, але воно було б доцільним.
Окрім цього, на наш погляд, неврегульованим залишилося питання наслідків відмови працівника від зміни такої істотної умови праці як зміна режиму праці під час непередбачуваних обставин, хоча такий розвиток подій і малоймовірний, адже за загальним правилом, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього КЗпП України.

В наказі про запровадження дистанційного (надомного) режиму роботи під час карантину роботодавцю необхідно передбачити:

  1. дату, з якої запроваджується дистанційний (надомний) режим роботи та строк його запровадження. На наше переконання цілком доречним буде вказівка у наказі про запровадження такого дистанційного режиму роботи – до закінчення обмежувальних заходів у зв’язку з карантином, з метою уникнення підготовки додаткових наказів про продовження терміну дистанційного (надомного) режиму роботи;
  2. категорії (посади) працівників та визначити прізвища відповідних працівників, для яких встановлюється дистанційний режим роботи;
  3. передбачити графік роботи працівників, для яких встановлюється дистанційний (надомний) режим роботи (дату початку та закінчення роботи, час перерви для відпочинку і харчування), або якщо такий графік роботи цілком співпадає з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, де працюють вказані працівники, в наказі рекомендуємо зробити застереження про поширення на таких працівників правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Це зумовлено, що за загальним правилом на працівників, для яких встановлюється дистанційний (надомний) режим роботи не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, де вони працюють, оскільки працівники, працюючи в умовах віддаленої (дистанційної) роботи розподіляють робочий час на свій розсуд;
  4. передбачити покладення на відповідних працівників додаткових обов’язків, пов’язаних з дистанційним режимом роботи (наприклад, обов’язок переглядати свою робочу електронну пошту, брати участь у відео/аудіо конференціях, пов’язаних з виконанням своїх посадових обов’язків, відповідати на телефонні дзвінки керівництва, тощо).

Важливим є те, що робота працівників в дистанційному режимі роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, адже такі працівники мають аналогічні права з тими працівниками, які працюють в звичайному режимі – за місцезнаходженням офісу роботодавця: право на оплату своєї праці у повному розмірі та строки, що передбачені трудовим договором (якщо інше не було погоджено між роботодавцем та працівником),  право на дотримання норми робочого часу (не більше 40 годин на тиждень) та інші, а також право на дотримання соціальних гарантій працівників (право на оплачувану щорічну відпустку, додаткову відпустку у випадках, передбачених чинним законодавством, право на оплату тимчасової непрацездатності, тощо).

Отже, запровадження дистанційного режиму роботи для працівників під час дії обмежувальних заходів, спрямованих на запобігання поширення коронавірусу, які вільно можуть виконувати таку роботу вдома, в період дії карантину є дуже доцільним та необхідним кроком, який дозволяє не лише ефективно виконувати свою роботу вдома, але й зберегти своє здоров’я та здоров’я інших.

Оприлюднено

Огляд Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 року в частині продовження строків позовної давності

30.03.2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (законопроект № 3275), який набрав чинність 02.04.2020 року.

Якщо у Вас залишились питання або потрібно відстояти Ваші права та інтереси у суді – звертайтесь до нас! Спеціалісти Першої Юридичної допоможуть Вам в будь якій ситуації.

Так, Законом України від 30.03.2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)» (далі – «Закон № 540-ІХ») вносяться зміни до значної частини законодавчих актів, в тому числі до Податкового, Митного, Господарського, Сімейного кодексів України, Кодексу законів про працю України, Кодексу законів про адміністративні правопорушення України, а також до процесуальних кодексів України, зокрема: Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), Господарського процесуального кодексу України (ГПКУ), Цивільного процесуального кодексу України (ЦПКУ) та Кримінального процесуального кодексу України (КПКУ).

Більш детально зупинимось на огляді змін, які вносяться Законом № 540-ІХ в Цивільний, Господарський, Сімейний кодекси України, Кодекс законів про працю України в частині продовження строків, зокрема строків позовної давності, а також змінах, внесених в процесуальні кодекси, а саме: КАСУ, ГПКУ, ЦПКУ та КПКУ.

Слід відзначити, що Законом № 540-ІХ внесено зміни в КАСУ, ГПК та ЦПК, які є спільними для вказаних процесуальних кодексів, сутність цих змін полягає у наступному:

Перш за все, зміни стосуються права учасників судового процесу на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року (з наступними змінами та доповненнями), брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється шляхом накладення електронного підпису, а якщо особа немає такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” або Державною судовою адміністрацією України”. При цьому ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв’язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву про проведення засідання в режимі відеоконференції.

По-друге, Законом № 540-ІХ на строк дії карантину продовжуються процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред’явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

По-третє, строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов′язаного із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19). Тобто, у випадку, наприклад, залишення судом позовної заяви без руху у зв’язку з виявленим недоліками такої заяви, що мало місце після набрання чинності Законом № 540-ІХ, тобто після 02.04.2020 року, встановлений судом строк на усунення таких недоліків (який за загальним правилом не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху) зупиняється (відтерміновується) на весь строк дії карантину і продовжиться по його закінченню.

Наступні зміни, що вносяться Законом № 540-ІХ і є спільними для ГПК України, КПК України та ЦПК України стосуються своєрідного «обмеження» гласності судового процесу на час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України, яке полягає у праві суду приймати рішення про обмеження доступу осіб, які не є учасниками судового процесу, в судове засідання, якщо така участь в судовому засіданні становитиме загрозу життю чи здоров’ю особи. На нашу думку, таке «обмеження» гласності під час судового розгляду справ є доцільним та необхідним задля збереження життя та здоров’я української нації під час загальнонаціонального карантину.

Окрему увагу слід звернути на зміни, що вносяться Законом № 540-ІХ в частині продовження строків позовної давності на весь строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, що передбачені Цивільним, Господарським, Сімейним кодексами України та Кодексом законів про працю України.

У нижченаведеній таблиці наявна зведена інформація про строки, які подовжуються Законом № 540-ІХ:

№ п\п Цивільний кодекс України (ЦКУ) Господарський кодекс України (ГКУ) Сімейний кодекс України (СКУ) Кодекс законів про працю України(КЗпПУ)
1 Строк загальної позовної давності (ст. 257 ЦКУ) Строки застосування (нарахування) штрафних санкцій (ст. 232 ГКУ) Строк позовної давності щодо до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 72 СКУ) Строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів (ст. 233 КЗпПУ).
2 Строк спеціальної позовної давності (ст. 258 ЦКУ) Строки пред’явлення позовів у зв’язку з недоліками поставлених товарів (ст. 269 ГКУ) Визнання батьківства за рішенням суду (ст. 128 СКУ)
3 Строк на переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦКУ) України) Строки позовної давності для вимог, що випливають з неналежної якості робіт за договором підряду на капітальне будівництво (ст. 322 ГКУ) Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини (ст. 129 СКУ)
4 Щодо припинення поруки (ст. 559 ЦКУ) Строк пред’явлення позову про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту об’єкту будівництва (ст. 324 ГКУ) Спір про материнство (ст. 139 СК)
5 строку позовної давності, що застосовується до вимог у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ)
6 строк позовної давності, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України)
7 Позовна давність, що застосовується до вимог, які випливають із договору найму (ст. 786 ЦК України)
8 строку позовної давності на оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).

Отже, в цілому, аналізуючи зміни, внесені Законом №540-ІХ в частині, що стосуються продовження строків позовної давності, а також перебігу процесуальних строків вважаємо позитивними і доцільними, що забезпечить можливість усім учасникам правовідносин не лише використати гарантоване їм Конституцією України право на звернення до суду, а й забезпечить ефективний захист їхніх прав та інтересів після закінчення карантинних обмежень в ім’я найвищої соціальної цінності – збереження здоров’я, життя та безпеки української нації.