Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення.
Проте зустрічаються випадки незаконного звільнення працівників. Як працівнику захистити свої права? Куди звертатися? Який порядок дій? Розглянемо загальні аспекти в цій статті.
Звичайно, спосіб захисту обирається залежно від конкретних обставин справи та змісту оскаржуваного наказу. В будь-якому випадку, задля оскарження наказу про звільнення, працівник повинен правильно задокументувати незаконні дії роботодавця, а саме: при незгоді з певними документами, слід підписувати їх із застереженнями чи додатковими поясненнями, чітко фіксувати процедуру звільнення: ознайомлення з наказом, документами – підставами звільнення, деталями розрахунку тощо.
При незаконному звільненні працівник може обрати як досудовий так і судовий спосіб захисту своїх прав.
Досудовий спосіб оскарження
Досудовий спосіб полягає у зверненні працівника безпосередньо до роботодавця із обґрунтуванням своєї позиції щодо незаконного звільнення, до різних органів та організацій для врегулювання спору.
Так, якщо працівник вважає своє звільнення незаконним, перше, що від може зробити – це звернутися до колишнього роботодавця з вимогою добровільного поновлення на роботі. Краще таке звернення зробити у письмовій формі за допомогою адвоката чи юриста з відповідними попередженнями роботодавця про наслідки незаконного звільнення. При чіткій конструкції письмового звернення з фаховим обґрунтуванням незаконності звільнення, можливо роботодавець не захоче ризикувати репутацією, ймовірністю застосування санкцій правопорушення та коштами на судовий розгляд, та поновить Вас на роботі. Водночас, не слід покладати великі надії на цей крок і доцільно застосовувати інші методи впливу такі як звернення до правоохоронних органів (поліції, прокуратури) чи Держпраці.
У разі незаконного звільнення працівник може звернутися до органів Національної поліції для відкриття кримінального провадження за ст. 172 ККУ – грубе порушення законодавства про працю.
Судовий спосіб оскарження
Однією із найважливіших конституційних гарантій забезпечення та захисту прав та свобод особи є закріплення права на судовий захист. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав.
Якщо працівник вважає, що його звільнили незаконно, він має право звернутися до суду для захисту своїх інтересів.
При цьому необхідно розуміти куди звертатися.
За загальним правилом справи про незаконне звільнення розглядаються за правилами цивільного процесу. Вони розглядаються місцевими судами загальної юрисдикції (районними, районними в місті, міськими). Позов подається за місцезнаходженням роботодавця або за місцем проживання працівника.
Якщо ж Ви являєтесь спеціальним суб’єктом звернення, а саме проходили публічну службу (перебували на адміністративних посадах в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування, на державній службі і т.д.), то розгляд прави відбувається за правилами адміністративного судочинства та подається по процедурі, визначеній Кодексом адміністративного судочинства України.
За загальним правилом право на звернення до суду про незаконне звільнення має стислі строки – один місяць. Його перебіг починається з дня отримання копії наказу про звільнення (ч. 1 ст. 233 КЗпП).
Якщо цей строк пропущено, суд може його поновити за наявності поважних причин, таких як воєнний стан (ст. 234 КЗпП).
Основні аспекти при незаконному звільненні.
Звільнення з ініціативи роботодавця допускається лише на наступних підставах:
- згідно статті 36 КЗпП (угода сторін, закінчення строку, призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу тощо);
- згідно статті 40 КЗпП (змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці; систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення; прогулу тощо);
- згідно статті 41 КЗпП (одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками; винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку роботодавця; вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи тощо);
У разі масового вивільнення, відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець має повідомити державну службу зайнятості про заплановане вивільнення не пізніше ніж за 2 місяці до дати звільнення (ст. 49-2 КЗпП).
В мирний час заборонено звільняти працівника з ініціативи роботодавця під час його тимчасової непрацездатності або під час відпустки (включаючи відпустку по догляду за дитиною).
При звільнені повинні бути дотримані строки розрахунку, передбачені ст. 116 КЗпП.
Обмеження трудових прав під час військового стану.
Варто враховувати, що військовий стан вносить певні обмеження у трудові права працівників та наділяє роботодавців новими можливостями щодо звільнення працівників, а саме:
- роботодавець отримав право звільняти працівників під час їхнього лікарняного або відпустки, за винятком відпустки по вагітності та по догляду за дитиною.
- у випадках, передбачених ст. 43 КЗпП, роботодавець може звільнити працівника без підтримки профспілки, за винятком звільнення членів органів профспілки.
- роботодавець не зобов’язаний заздалегідь повідомляти працівника про зміну істотних умов праці і отримувати його згоду на переведення на іншу роботу, яка не передбачена трудовим договором.
Відповідальність роботодавців при незаконному звільнені працівника.
Чинним законодавством передбачена наступна кримінальна відповідальність роботодавця за незаконне звільнення.
При незаконному звільненні під час воєнного стану роботодавцю загрожує штраф від 34 тисяч до 51 тисяч гривень або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи до двох років.
Якщо порушення законодавства про працю вчинено повторно або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину до 14 років або дитину з інвалідністю, передбачено штраф від 51 тисячі до 85 тисяч гривень, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, виправні роботи до двох років, або арешт на строк до шести місяців.
Звертайтесь за консультацією юриста юридичної компанії «Перша юридична» щодо поновлення на роботі, як через досудове врегулювання спору а також через подання позову до суду, заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.