Дія Сіті – спеціальна платформа, цифрова країна, яка надає спеціальний правовий режим та спеціальний податковий режим оподаткування для суб’єктів інформаційних технологій.

Для запуску Дія Сіті в Верховній Раді зареєстровані безліч законопроектів, основні з яких: проект ЗУ № 3979 від 11.08.2020 р. «Про заходи щодо стимулювання розвитку ІТ-індустрії в Україні», проект ЗУ № 3933 від 23.07.2020 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування суб’єктів індустрії інформаційних технологій», проект ЗУ № 3933-1 від 10.08.2020 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України (щодо заходів стимулювання розвитку індустрії інформаційних технологій в Україні», проект ЗУ № 4303 від 02.11.2020 р. «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні», проект ЗУ № 4303-1 «Про особливості регулювання господарської діяльності у сфері інформаційних технологій», проект ЗУ № 4303-2 «Про стимулювання розвитку сфери інформаційних технологій в Україні».

 17 березня 2021 року Комітет з питань цифрової трансформації ВРУ (https://komit.rada.gov.ua/) розглянув та рекомендував парламенту взяти за основу законопроект 4303 про спеціальний режим для IT галузі «Дія.Сіті».

Для того, щоб стати суб’єктом ІТ індустрії (резидентом Дія Сіті), юридична особа повинна відповідати таким критеріям:

• здійснює хоча б один із таких видів діяльності: комп’ютерне програмування, консультування з питань інформатизації, діяльність із керування комп’ютерним устаткованням, видання комп’ютерних ігор, видання іншого програмного забезпечення, надання програмних продуктів, навчання комп’ютерні грамоті, оброблення даних і пов’язана з ним діяльність, та інше;
• середній розмір заробітної плати не менше 1200 євро за офіційним курсом НБУ;
• середня кількість працівників не менше 9 осіб;
• розмір експортної виручки від здійснення видів діяльності в сфері ІТ-індустрії не менше 90 відсотків від загального догоду від здійснення підприємницької діяльності;
• питома вага витрат на іт спеціалістів не менше 70 відсотків від загальної кількості витрат підприємства.

Не можуть бути суб’єктом ІТ індустрії (резидентом Дія Сіті) юридична особа:

• якщо вона не зареєстрована на території України;
• учасником (засновником) якої є територіальна громада, державний чи комунальний орган, держава-агресор, юридична особа з країн, що не співпрацюють з FATF, у разі того якщо частка їх становить 25 і більше відсотків;
• неприбуткова організації;
• якщо не подана інформація про кінцевих бенефіціарних власників;
•  яка визнана банкрутом;
• яка перебуває в процесі припинення (крім перетворення);
• яка має податковий борг більше ніж 30 днів;
• щодо якої застосовуються санкції.

Оподаткуваня:

• оподаткування заробітної плати гіг-спеціалісту на 5% податку на доходи з фізичної особи та 5% ЄСВ (якщо сума ЄСВ не менша за подвійний розмір мінімального страхового внеску);
• податок на капітал за ставкою 18%;

Насамперед у вузьких колах IT бізнесу є предостороги, що насправді все буде не так як пропонує нинішній текст законопроекту та, що не всі побажання індустрії IT бізнесу почуто. Наразі досить важко об’єктивно аналізувати ситуацію навколо  законопроекту 4303, якщо брати до уваги нещодавні презентації тлумачення та пропозиції щодо регулювання «Дія Сіті», то деякі положення можуть мати подвійне трактування та нести ризики для існуючого ІТ бізнесу України.

Що саме не викликає довіри у представників ІТ індустрії:

• регулятор у вигляді Мінцифри залишився, хоч і з меншими повноваженнями;
• концепція переходу з моделі ФОП до gig-контрактів потребує доопрацювання;
• викликають питання щорічні аудиторські перевірки без уточнюючих повноважень контролерів;
• деталі моделі оподаткування і деталі закону “маски-шоу стоп-3” – досі невідомі. Є підозра про можливість неврегульованих додаткових зборів.

Нагадаємо, що сукупність законопроектів Дія Сіті складається з трьох частин. Основний про саму Дія Сіті, податковий, який буде розглянуто разом з основним та правоохоронний, який буде подано через півроку після запуску перших двох та на основі триваючих консультацій з правоохоронними органами.

Основна мета «Дія. City» – збільшення кількості IT спеціалістів та зростання доходів країни від IT сфери екстенсивним чином. Проте із законопроектів випливає, що кожен працівник юридичної особи повинен отримувати в середньому заробітну плату еквівалентну 1200 євро, що не відповідає ринковим умовам для окремих видів працівників та значно ускладнює доступ до режиму «Дія Сіті» для більшості компаній України.

Тому неможливо нехтувати пропозиціями успішних компаній, що вже представлені на ринку, адже реальний бізнес не зі слів орієнтується, що саме потрібно для продовження розвитку індустрії.

Законодавцям пропонується врегулювати ще широкий перелік питань, які підвищать інвестиційну привабливість галузі.

Недоліки є, але вони мають бути виправлені найближчим часом.

Нагадаємо, що основний законопроект про Дія Сіті (№ 4303) був зареєстрований 2 листопада 2020 року. Пропозиції та зауваження до законопроекту від IT бізнесу лягли в основу альтернативного законопроекту 4303-2, який розроблявся за ініціативою найбільших в Україні бізнес-асоціацій.

“17” лютого 2021 року у Верховній Раді України було зареєстровано проект закону України  “Про гарантування речових прав на об’єкти нерухомого майна, які будуть споруджені в майбутньому” під № 5091 (надалі – “Законопроект”). Прийняття подібного закону вже давно вимагається громадянським суспільством, адже кількість ошуканих інвесторів у будівництво з кожним роком стає все більшою, а недобросовісні забудовники знаходять нові шляхи, щоб уникати відповідальності за як несвоєчасне виконання договірних зобов’язань (здебільшого прийняття в експлуатацію з порушенням строків), так і за подвійні продажі майнових прав на майбутні об’єкти нерухомості.

Серед основних нововведень, які пропонуються авторами Законопроекту є:

• запровадження обов’язкового розкриття інформації замовником (девелопером) про подільний об’єкт незавершеного будівництва (багатоквартирний будинок), в тому числі:
• ідентифікатор об’єкта будівництва;
• відомості про замовника та генерального підрядника;
• відомості про майбутні об’єкти нерухомості, які продано, та які продаються;
• умови придбання та вартість майбутніх об’єктів нерухомості або способи її визначення;
• проект  договору  купівлі-продажу майбутнього об’єкта нерухомості.
• запровадження поняття “гарантійної частки”: сукупності майбутніх об’єктів нерухомості в одному подільному об’єкті незавершеного будівництва  речові права на які обтяжуються з метою гарантування добудови відповідного об’єкта незавершеного будівництва іншими особами (тобто заборона відчуження спеціальних майнових прав до прийняття об’єкту незавершеного будівництва в експлуатацію);
• створення механізму державної реєстрації права власності (спеціального речового права) на об’єкти незавершеного будівництва та майбутні об’єкти нерухомого майна;
• відчуження майбутніх об’єктів нерухомого майна стане можливим виключно за наявності всіх необхідних дозвільних документів на здійснення будівництва, передбачених чинним законодавством;
• визначення договору  купівлі-продажу майбутнього об’єкта нерухомості як виключного інструменту, за допомогою якого відбувається залучення коштів від фізичних та юридичних осіб для спорудження об’єкта нерухомого майна з подальшим набуттям такими особами права власності на відповідні об’єкти нерухомого майна, визначення його істотних умов та форми укладення;
• забезпечення інвестора правом вільного продажу (без погодження із продавцем) спеціального майнового права на майбутній об’єкт нерухомості третім особам на власний розсуд;
• врегулювання процедури взаємодії продавця за договором купівлі-продажу майбутнього об’єкта нерухомості (перший продаж) та власника об’єкта нерухомого майна після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта.

Таким чином, очікування від Законопроекту є виключно позитивними, адже наразі з’явилася реальна перспектива створення механізму для прозорого та більш безпечного залучення коштів фізичних та юридичних осіб в будівництво (у тому числі щоб запобігти продажу приміщень в об’єкті будівництва, щодо якого відсутнє право на виконання будівельних робіт; запобігти подвійному продажу приміщень в об’єкті будівництва). Ми будемо слідкувати за Законопроектом і його рухом Верховною Радою України та обов’язково повідомлятимемо про цікаві зміни щодо нього.

05.02.2021 року Верховною Радою України було прийнято Закон (законопроект № 3623 від 10.06.2020 року) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (далі – Закон). Наразі Закон готується на підпис.

Вказаним Законом вносяться відповідні зміни до Кодексу законів про працю України та ще 25 законів, зокрема:

• «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування»,
• «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Зосередимося на головних змінах, що пропонуються згідно прийнятого Закону.

1. Внесені зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, статтю 48 вказаного кодексу про трудові книжки викладено у новій редакції. Так, якщо раніше трудові книжки оформлялися роботодавцем за місцем роботи у паперовій формі на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів, тепер за загальним правилом облік трудової діяльності буде здійснюватися в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, і лише на вимогу працівника, який вперше приймається на роботу, трудова книжка додатково оформляється в паперовому вигляді не пізніше п’яти днів після прийняття на роботу. При цьому обов’язок по збереженню таких трудових книжок лежить тепер не на роботодавцеві, а на працівникові. У випадку ведення трудової книжки в паперовій формі, виключно на вимогу працівника роботодавець зобов’язаний вносити до трудової книжки, що зберігається у працівника, записи про прийняття на роботу, переведення та звільнення, заохочення та нагороди за успіхи в роботі.

• Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” доповнено змінами, зокрема:

– визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування (далі також – Державний реєстр застрахованих осіб), порядок ведення якого встановлюється Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (новий абзац статті 21 вказаного закону);

– для здійснення доступу застрахованих осіб, страхувальників та інших осіб у випадках, передбачених законодавством, до інформації та послуг у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування забезпечується функціонування веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду (ст. 22 вказаного закону)

– послуги, надання яких передбачає доступ до персональних даних про фізичну особу, реалізацію нею прав на пенсійне забезпечення, надаються за умови ідентифікації такої особи з використанням кваліфікованого електронного підпису або інших надійних засобів ідентифікації у порядку, що визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

– тепер призначення (перерахунок) пенсії може здійснюватися не лише за зверненням особи, але і автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Так Законом передбачено, що призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

            У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

            При цьому, вважатиметься, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку, якщо:

– документи про страховий стаж не були подані протягом 3 (трьох) місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку;

– особа, якій пенсія за віком, призначається автоматично, протягом 3 (трьох) місяців не повідомила територіальний орган Пенсійного фонду про обраний нею спосіб виплати пенсії, у тому числі через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.

3. Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” доповнено наступними змінами:

– в частині ведення Державного реєстру застрахованих осіб, який створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню тепер персональна електронна облікова картка, яка ведеться на кожну застраховану особу повинна містити інформацію зокрема, про відцифрований зразок підпису особи; відцифрований образ обличчя особи; а також частину картки, що відображає трудову діяльність особи, у тому числі за період до 1 січня 2004 року. Відомості, зазначені в цьому пункті стосовно періодів роботи та інших періодів, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, зараховувалися до стажу роботи та займаних особою посад за період до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі”, вносяться до даних реєстру застрахованих осіб на підставі трудової книжки особи, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній — документів, передбачених порядком підтвердження наявного стажу роботи за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановленим Кабінетом Міністрів України. Порядок та черговість подання відомостей для створення електронних трудових книжок визначаються Пенсійним фондом за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Насамкінець, що стосується набрання чинності Законом Прикінцевими та перехідними положеннями Закону визначено, що Закон:

• набирає чинності через 3 (три) місяці з дня його опублікування.
• Законом також надано 5-річний строк з дня набрання чинності цим Законом Пенсійному фонду України для включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників, які мають бути подані страхувальником (роботодавцями та іншими особами, які відповідно до цього Закону зобов’язані сплачувати єдиний внесок) або застрахованою особою (особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок) у порядку та строки, встановлені Пенсійним фондом України.
• протягом 3 (трьох) місяців з дня набрання чинності цим Законом Кабінету Міністрів України доручено: забезпечити розроблення та затвердження нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

            Отже, наповнення відомостей в Державному реєстрі загальнообов’язкового державного соціального страхування відбуватиметься:

            – як роботодавцем, так і безпосередньо застрахованою особою;

            – через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України у вигляді сканованих або оцифрованих копій передбачених законодавством документів (трудової книжки, довідок тощо) з обов’язковим накладанням страхувальником або застрахованою особою кваліфікованого електронного підпису.

При цьому, до завершення включення до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників дані трудової книжки використовуються для врахування відомостей про трудову діяльність за період до набрання чинності цим Законом.

Після завершення цих робіт наявні трудові книжки будуть видаватися працівникам особисто під підпис, як офіційний документ, відповідальність за які з моменту її отримання тепер нестиме працівник.

Отже, чекаємо на набуття чинності прийнятим Законом (законопроект № 3623 від 10.06.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі») як важливого кроку на шляху до діджиталізації українського суспільства.

10.10.2020 року набирає чинності ЗУ № 1071-IX від 04 грудня 2020 року «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб’єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі по тексту – Закон).

Згідно даного ЗУ буде здійснена соціальна підтримка застрахованим особам та суб’єктам підприємницької діяльності, яка буде реалізуватися в такій формі:

1) Одноразова матеріальна допомога застрахованим особам – розмір допомоги 8000 гривень. При цьому у суб’єкта підприємницької діяльності, де працює наймана особа, основний вид діяльності станом на 31 грудня 2020 року повинен бути в списку заборонених видів діяльності, які зазначені в Переліку основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов’язані із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який затверджує Кабінет Міністрів України (далі по тексту – Перелік видів діяльності). 

Одноразова допомога не видається: 

Найманим працівникам:

• на яких не нараховується ЄСВ чи суб’єкт підприємницької діяльності, де працює працівник має заборгованість по ЄСВ;
• які працюють за сумісництвом;
• основний вид діяльності не включений до Переліку видів діяльності;
• середня з/п перевищує – 30 000 грн.

ФОП:

• які зареєстровані менше чим 3 місяці;
• ЄСВ, який був сплачений за себе менше чим 3 місяці;
• основний вид діяльності, станом на 31 жовтня 2020 року не внесений до Переліку видів діяльності;
• які є одночасно і найманими працівниками.

2) Одноразова матеріальна допомога суб’єктам господарювання – розмір допомоги надається юридичним особам і визначається пропорційно робочому часу працівника, який скорочено або заплановано скоротити і не може перевищувати 8000 грн на одного працівника. 

Одноразова матеріальна допомога видається:

за найманих працівників:

• за який ЄСВ сплачено менше ніж усі місяці третього кварталу 2020 року;
• які працюють за сумісництвом;

суб’єктам господарювання:

• в яких дата реєстрації становить менше чим 3 місяці;
• які на дату набрання чинності Закону отримують допомогу по безробіттю;
• які знаходяться в стані припинення або банкрутства.

3) Одноразова компенсація витрат суб’єктам господарювання – сума допомоги розраховується як середнє значення сплачених суб’єктом господарювання сум ЄСВ за десять місяців, що передують набрання чинності даного Закону (Розрахунок суми здійснюється наступним чином, сума ЄСВ за 10 місяців ділиться на 10). Суб’єкти господарювання мають право отримати допомогу, якщо станом на 31 жовтня 2020 року їхній основний вид діяльності відносився до Переліку видів діяльності і не перебувають в стані припинення.

 Одноразова компенсація витрат суб’єктам господарювання не надається, якщо у суб’єкта підприємницької діяльності є заборгованість зі сплати ЄСВ.

Також даний Закон встановлює певні зміни в інші нормативно-правові акти, а саме:

• ліцензії закладів громадського харчування на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та документи дозвільного характеру, термін дії яких закінчився під час карантину вважаються такими що продовжують свою дію під час карантину а також ще протягом 3 місяців з дня його закінчення;
• внесення змін по нарахуванні страхового стажу під час карантину, а саме у разі зупинки підприємницької діяльності під час карантину, даний період включається до страхового стажу а суми ЄСВ вважаються такими що сплачено;
• різниця між мінімальним страховим внеском та сумую яка внесена покривається за рахунок коштів Державного бюджету України;
• сума сплачених внесків за відповідний місяць є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей місяць до страхового стажу зараховується як повний місяць за умови здійснення у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок;
• тимчасово на період карантину та протягом 6 місяців з дня його закінчення державна підтримка може надаватися суб’єктам господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, обмін валют;
• для суб’єктів господарювання діяльність яких була заборонена/обмежена під час карантину, строки дії договорів оренди комунального та державного майна яких закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину і також протягом 6 місяців з дня його закінчення. Також орендна плата не нараховується та не сплачується.

03.11.2020 року було прийнято в першому читанні проєкт Закону № 4051 від 04.09.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи». 

Даний законопроєкт вносить зміни в Кодекс законів про працю України та в Закон України «Про охорону праці», а саме введення поняття дистанційної та надомної роботи.

Надомна робота – це така форма організації праці, коли оплачувана робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших заздалегідь обраних ним приміщеннях, які характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, потрібної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими або робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. 

При виконанні надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без згоди власника.

Забезпечення засобами виробництва, матеріалами та інструментами, необхідними для виконання працівником надомної роботи покладається на власника.

Роботодавець зобов’язаний вести облік усіх працівників, яким вони надають роботу на дому, окремо як жінок, так і чоловіків.

Виконання надомної роботи не тягне за собою зміни в нормуванні, оплати праці і не впливає на обсяг трудових прав працівників.

Дистанційна робота – це така форма організації трудових відносин між працівником та роботодавцем та/або виконання роботи, коли робота виконується працівником поза приміщеннями роботодавця в будь-якому місці за його вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

При виконанні дистанційної роботи працівник самостійно обирає власне робоче місце і сам власне відповідає за забезпечення безпечних умов праці.

Також працівники, які працюють дистанційно, самі розподіляють свій робочий час. Загальна тривалість робочого часу при цьому не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Працівникові забезпечується гарантований період вільного часу для відпочинку (період відключення).

У разі того, коли на працівника були вчинені дії з ознаками дискримінації, він має право вимагати від роботодавця тимчасовий перехід на дистанційну роботу строком до 2-х місяців.

Працівник, який має дитину віком до 3 років, або здійснює догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку може виконувати свою діяльність на умовах дистанційної роботи, якщо це сумісно з виконуваною діяльністю.

При укладанні трудового договору про дистанційну роботу та/або надомну роботу на роботодавця покладається обов’язок систематичного проведення інструктажу (навчання)працівників з питань охорони праці і протипожежної охорони.

Такі інструктажі (навчання) можуть бути проведені дистанційно із використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

В умовах сьогодення під час здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання та побудови довгострокових партнерських відносин складно їх явити без  укладення господарських договорів (договорів купівлі-продажу, поставки, надання послуг, тощо), в яких кожна із сторін, бажаючи убезпечити себе від негативних наслідків передбачають умови, форми та розмір відповідальності кожної із сторін, зокрема на випадок порушення продавцем товарів/послуг строків складення та реєстрації податкової накладної.

            Наразі, з впевненістю можна сказати, що більшість контрагентів у своїх господарських договорах передбачають умову про відповідальність сторони продавця (постачальника, виконавця, тощо) за порушення строків реєстрації/не виконання обов’язку щодо реєстрації податкових накладних, у строки що передбачені чинним податковим законодавством. При цьому така відповідальність продавця (постачальника, виконавця, тощо) в господарському договорі досить часто передбачена у вигляді штрафу.

            Спробуємо розібратися в даному питанні та з’ясувати: якими ж все-таки можуть бути правові наслідки не виконання обов’язку стороною договору по реєстрації податкових накладних/порушення строків їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з позиції судової практики.

            Так, в поставі Верховного суду по справі № 913/272/18 від 07.02.2019 року, суд розглядаючи справу про стягнення штрафу в сумі 1 750 826,54 грн. за порушення умов договору поставки в частині несвоєчасної реєстрації податкової накладної на товар у ЄРПН та збитків у сумі 29 999,22 грн. встановив, що передбачена договором поставки відповідальність продавця за порушення строку реєстрації податкових накладних в ЄРПН у вигляді штрафу (у розмірі 25% від вартості поставленого товару) не пов’язана з виконанням ним своїх зобов’язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.

            Верховний Суд вказав, що зазначення сторонами у договорі обов’язку відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

            Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.

            Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №    908/3565/16, № 917/799/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17.

            Натомість Верховний суд, досліджуючи всі обставини справи, повязаної з порушенням постачальком  строків реєстрації подакових накладних в ЄРПН вказує на можливість застосування до сторонни договору господарсько-правової відповідальнсті у вигляді стягнення збитків, обрунтовуючи це наступним: «За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов’язання); 2) шкідливого результату такої поведінки – збитків;  3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.»

            Таким чином, з огляду на судову практику Верховного суду для притягнення сторони договору до господарсько-правової відповідальності, на яку згідно вимог чинного законодавства покладений обов’язок щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, в господарському договорі таку відповідальність слід передбачати не у вигляді штрафу (штрафних санкцій), а у вигляді збитків, яких зазнала інша сторона договору у зв’язку з відсутністю реєстрації податкової накладної  в ЄРПН та неможливістю віднесення сплачених нею сум ПДВ у складі вартості товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. При цьому слід мати на увазі, що стягнення збитків за невиконання обов’язку реєстрації податкових накладних в ЄРПН можливе за загальними положеннями чинного законодавства, якщо сторони не виключили можливість стягнення збитків за вказане порушення в договорі (ст. 22, 624 ЦК України).

            Особливу увагу при застосуванні такої міри відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних та/або строків коригування податкових накладних в ЄРПН варто звертати на те, що стягнення збитків реально матиме місце лише у випадку наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, про що вказав Верховний Суд у своїй постанові № 913/272/18 від 07.02.2019 року. Оскільки у випадку, якщо порушення мало місце внаслідок дій/бездіяльності органів  Державної фіскальної служби України, це зумовлює відсутність вини сторони договору, яка вжила всіх залежних від неї дій щодо належного виконання нею обов’язку щодо реєстрації  податкової накладної в ЄРПН згідно вимог чинного законодавства, та виключає можливість притягнення контрагента до господарсько-правової відповідальності.

            Що ж стосується предметної юрисдикції та можливості подання позову однією стороною договору про зобов’язання вчинити дії іншою стороною договору щодо складення та реєстрації податкових накладних в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства, то остаточну крапку в даному питання поставила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові № 908/1568/18 від 05.06.2019 року, яка зробила висновок про таке: такий спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. … обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов’язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов’язку може завдати покупцю збитків… позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

23 травня 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-IX (далі за текстом – Закон про внесення змін), яким внесені кардинальні зміни до Податкового Кодексу України (далі за текстом – ПК України). Зокрема, внесені зміни не оминули порядок призначення та проведення податкових перевірок платника податків.

Відтепер Закон про внесення змін «дозволив» податковому органу вносити зміни до затвердженого плану-графіку документальних планових перевірок платників податку з причини  іншої ніж пов’язана із зміною найменування платника податків. 

Нагадаємо, що пункт 77.1. ст. 77 ПК України у редакції Кодексу до 23 травня 2020 року не передбачав право внесення змін до затвердженого плану-графіку документальних планових перевірок. У той же час, Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 524 від 02.06.2015 року допускав оновлення такого плану-графіка у разі його коригування, без вказівки щодо належної правової підстави для того. Зазначене створювало непоодинокі випадки виникнення спору між органом податкової служби та платником податків, якого, на думку останнього, було неправомірно включено до плану-графіку. 

Арбітром у багаторічному батлі між органом податкової служби та платником податків став Верховний Суд, який у постанові від 08.10.2019 року по справі № 826/11217/18 зазначив, що оновлення річного плану-графіка у разі його коригування має на увазі витравлення помилки стосовно вже включених до оприлюдненого відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК плану-графіка платників податків. Верховний Суд нагадав, що відповідно до частини першої ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Отже, на відміну від попередньої редакції, пункт 77.1. ст. 77 ПК України встановлює, що внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов’язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Безсумнівно, відтепер платникам податків слід бути більш обачливими під час аналізу план-графіку проведення документальних позапланових перевірок на веб-порталі www.tax.gov.ua   та брати до уваги нині легалізоване право органів державної податкової служби доповнювати такий план-графік новими платниками податків для їх перевірки на предмет дотримання податкового законодавства України.  

Нарешті Законом про внесення змін виключено «болючу» для платників податків підставу для проведення документальної позапланової перевірки – отримання органом податкової служби рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, яка була встановлена у  п. 78.1.11                        ст. 78.1. ПК України у  редакції до 23 травня 2020 року.

Нагадаємо, що Єдиний реєстр судових рішень, свого часу, був переповнений судовими рішеннями у спорах про скасування наказу про призначення документальної позапланової перевірки на підставі рішення слідчого судді з огляду на те, що Кримінальний процесуальний Кодекс України жодним чином не пов’язує повноваження слідчого судді з проведенням органами податкової служби позапланової документальної перевірки платника податків з дотримання вимог ПК України. Незважаючи на численні рішення суду про задоволення позовних вимог, судовий розгляд подібних спорів «коштував» таким платникам податків значних витрат часу та нервів.

Натомість, Законом про внесення змін пункт 78.1. ст. 78. ПК України доповнений пп. 78.1.21, 78.1.22, наступними додатковими підставами для проведення позапланової документальної перевірки:

78.1.21. контролюючим органом після проведення документальної планової перевірки або документальної позапланової перевірки отримано інформацію та/або документи від іноземних державних органів, які стосуються питань, що були охоплені під час попередніх перевірок платника податків та свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Така перевірка проводиться виключно щодо питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

78.1.22. у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, без взяття на податковий облік.

Станом на сьогоднішній день внесені зміни до п. 81.2 ст. 81 ПК України, відповідно до якого перелік документів, які податкові органи уповноважені складати під час (або після) проведення перевірки, доповнений актом про неможливість проведення перевірки. При цьому, вказаний пункт статті ПК України не деталізує, що саме слід розуміти під неможливістю проведення перевірки. Проте, досвід показує, що саме відсутність платника податків за податковою адресою матиме наслідок складання вищезазначеного Акту. Крім того, Акт, в обов’язковому порядку, повинен буде містити відповідні докази неможливості проведення такої перевірки, що усуватиме зловживання органів податкової служби від складання цього Акту без відповідної правової підстави. 

Більш того, відтепер Акт уповноваженої особи про засвідчення відмову від підпису Акту, складеного за результатами проведеної перевірки, а також Акт про неможливість проведення перевірки реєструється у контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня після їх складання.

Пункт 82.2 ст. 82 ПК України надав право органу податкової служби право на збільшення  строку проведення позапланової документальної перевірки, на строк три робочі дні у випадку надання платником податків витребуваних уповноваженою особою документів менше ніж за три робочих днів до дня її завершення. Крім того, віднині також можливе зупинення проведення будь-якої документальної планової або позапланової перевірки платника податків  на строк не більше ніж 30 робочих днів на відміну від встановленої до 23 травня 2020 року такої можливості лише у разі проведення документальної виїзної перевірки великого платника податків. При цьому, підставою для зупинення проведення перевірки на строк не менше ніж п’ять робочих днів може бути, зокрема, отримання платником податків запиту уповноваженої особи щодо надання копій первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи відповідних документів у строк менше ніж за п’ять робочих днів до дня закінчення перевірки.

На нашу думку, зазначене право, беззаперечно, має переваги для платника податків в частині збору усієї доказової бази здійснення ним господарської діяльності у дотримання вимог ПК України. Проте, варто відзначити, що вказане є правом, але не обов’язком органу податкової служби подовжити строк проведення податкової перевірки. 

Принципово важливою новелою податкового законодавства стало доповнення                        п. 86.1. ст. 86 ПК України текстом наступного змісту:

«Акт перевірки не може розглядатися як заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків.»

Підпункт 86.7.5. пункту 86.7 ст. 86 ПК України також доповнений наступним приписом:

«Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складання акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до підпунктів 60.1.2 та 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 цього Кодексу.»

На практиці, органи державної податкової служби направляють платнику податків податковий запит в порядку, передбаченому п. 73.3 ст. 73 ПК України  на підставі підпункту 3 п. 73.3 ст. 73 ПК України  враховуючи результати проведеної органом державної податкової служби податкової перевірки відносно контрагента такого платника податків. Проте, нагадаємо, що встановлення органом державної податкової служби ознак порушення контрагентом платника податків вимог податкового законодавства, які викладаються в Акті перевірки, без наявності вироку відносно такого платника податків, в якому буде вказана особа платника податків, якій направлений податковий запит, не є підставою вважати порушення останнім вимог податкового законодавства України. 

Таким чином, доповнений ПК України вищевказаними приписами захищає права платників податків від необґрунтованої підозри з боку владних органів щодо ведення таким платником податків господарської діяльності. 

Закон про внесення змін додатково доповнив зміст ПК України узагальненим визначенням «матеріали перевірки», який включає до себе: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід’ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акту (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу.

Зазначене вище легалізує подані платником податків, господарська діяльність якого перевіряється на предмет дотримання вимог податкового законодавства, заперечення до акту перевірки, письмові пояснення тощо, що, безсумнівно, ставить становище органу податкової служби у залежність від дотримання останнім процедури отримання цих документів від платника податків.

Крім того, принципово новими новелами у чинному ПК України став порядок розгляду матеріалів перевірки створеною у межах контролюючого органу – комісією з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі за текстом – комісія), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу.

Так, згідно п.п. 86.7.2. п. 86.7. ст. 86 ПК України комісія, після отримання від платника податків заперечень та/або додаткових документів/пояснень, організовує процес розгляду матеріалів перевірки із обов’язковим викликом платника податків в день їх розгляду. За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія приймає висновок, який, відповідно до п.п. 86.7.5. п. 86.7. ст. 86 ПК України є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення. При цьому, звертаємо увагу, що, на відміну від попередньої редакції ПК України, комісія, яка уособлює орган податкової служби, відтепер враховує також документи, подані платником податків у строк, передбачений для подачі заперечень до акту перевірки, які підтверджують наявність пом’якшуючих обставин або обставин, що звільняють такого платника податків від фінансової відповідальності відповідно до ПК України. 

Аналіз вищенаведеного дає підстави зробити висновок про зміну підходу для проведення податкових перевірок усіх, без винятку, платників податків. Залишається лише сподіватись, що суть цих змін лише покращить дотримання як платником податків, так  і органом державної податкової служби основних засад, на яких ґрунтується податкове законодавство згідно ст. 4 ПК України.

Питання оренди земельної ділянки (паю) в тому числі розірвання договору оренди земельної ділянки, найактуальнішої теми в Україні, регулюється діючим законодавством України, зокрема Земельним кодексом України, а також Законом України № 161-XIV від 06 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (далі Закон).

Згідно ст. 31 даного Закону договір оренди земельної ділянки припиняється в разі:

• закінчення строку дії договору;
• викуп та примусове відчуження землі для суспільних потреб;
• смерті, позбавлення волі та відмови орендаря – фізичної особи або ліквідації орендаря – юридичної особи;
• відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
• набуття права власності на будинок, споруду, що розташовані на цій ділянці.

Договір оренди землі також може бути розірваний в інших випадках передбачених діючим законодавством України.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.

Також на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду:

• в разі не виконання сторонами обов’язків передбачених договором та діючим законодавством України (ст. 24, 25 даного Закону);
• в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке перешкоджає використанню даною ділянкою;
• визнання договору не дійсним, у разі відсутності істотних умов передбачених ч. 1 ст. 15 Закону;
• в інших випадках передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.

Також, слід звернути увагу, що договір оренди земельної ділянки може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо дані умови прописані в самому договорі, наприклад:

• затримка сплати розміру оренди більше чим 3 місяці;
• використання землі не за цільовим призначенням;
• передача землі в суборенду без згоди орендодавця та ін.

У разі виникнення у вас спірних питань по оренді земельної ділянки, спеціалісти нашої компанії Перша Юридична нададуть вам повний юридичний супровід по вирішенні земельних спорів, в тому числі проведуть оцінку земельної ділянки та договору оренди землі (паю), письмову консультацію, підготують позовні заяви до суду, підготують аналіз та перелік варіантів для вирішення конкретних спорів по кожному договору окремо.

Ви можете зв’язатися з нами по телефону або ж заповнити електронну форму і ми передзвонимо Вам найближчим часом!

24 квітня 2020 року на сайті Верховної Ради України http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68663 зареєстрований законопроект № 3389 «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів» (далі за текстом – законопроект № 3389). 

Важливість прийняття законопроекту № 3389 обумовлена тим, що внаслідок прийняття 08 листопада 2018 року Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів» акцизний податок для транспортного засобу розраховується з урахуванням коефіцієнту,  що дорівнює кількості повних календарних років такого транспортного засобу з року, наступного за роком його виробництва, до року визначення ставки цього податку. При цьому, законотворець, під час написання законопроекту, несправедливим чином розрахував коефіцієнт віку, внаслідок чого майбутні автовласники більш уживаних транспортних засобів (віком понад 8 років) повинні сплачувати акцизний податок на суму, що значно перевищує вартість акцизного податку, який сплачують автовласники менш уживаних транспортних засобів із однаковим розміром дизельного двигуна. Таким чином виходить, що сума акцизного податку для менш забезпеченої верстви населення України складає майже аналогічну суму вартості придбаного ними транспортного засобу, на відміну від осіб, які мають кращі фінансові можливості для придбання нового транспортного засобу (або транспортного засобу із його меншою уживаністю).

 Отже, у разі прийняття законопроекту № 3389, тимчасово, протягом 180 календарних днів з дня набрання чинності Законом України «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів», сума акцизного податку розраховуватиметься без урахування віку транспортного засобу. Тобто ставка  цього податку матиме формулу: Ставка = Ставка базова х К двигун. При цьому, базова ставка залишається незмінною, з урахуванням об’єму циліндру транспортного засобу, що вимірюється у куб. см. (п. 215.3.5-1. Податкового Кодексу України).

Маємо надію, що Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики під час розгляду законопроекту № 3389 надасть позитивний висновок, та Верховна Рада України невдовзі прийме Закон України «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів». 

Безсумнівно, цей Закон України зумовить покращення ситуації на ринку імпортних вживаних транспортних засобів, та надасть майбутнім автовласникам здійснити їх мрію – придбати транспортний засіб за доступною ціною (з урахуванням вартості усіх зборів згідно митного законодавства України).

Коли потрібно як найшвидше отримати наступний транш від МВФ, то потрібно діяти швидко і не задумуючись. Саме за таким принципом на цьому тижні був прийнятий «антиколомойский» закон. Насправді закон називається «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» і не має до олігарха ніякого відношення.

І його норми теоретично можна буде застосувати до Приватбанку так само як і до будь-якого банку України. 

А ось що він робить по факту:

• НБУ тепер незалежна, 4-а гілка влади. Збільшується рівень ручного управління всієї банківської системи з боку НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі -Фонд). З прийняттям закону про фінмоніторинг вимальовується картина безмежних повноважень НБУ, непідконтрольного Україні.
• пряме порушення норм Конституції. Відповідно до пропонованої редакції статті 266-1 КАСУ при оскарженні актів НБУ та Фонду позивач може використовувати тільки інформацію самого НБУ та Фонду. Фактично знищується інститут судової експертизи і право на вільний вибір доказів з боку позивача. Також суд буде уповноважений досліджувати тільки питання наявності повноважень у НБУ при ухваленні рішення. А чи було таке рішення обґрунтованим – неважливо.
• можливість ліквідувати будь-який банк за формальними підставами, за будь-який борг (розмір не встановлений). Причому, власник, який протиправно буде позбавлений банку, не отримавши реального відшкодування, так як оцінка збитків дорівнюватиме ціні його продажу і може бути навіть нижчим від розміру власного капіталу банку. Вкладники при цьому теж ніяк не захищені.

Для прийняття цього закону депутати попрацювали і взяли ще зміни в регламент в ВРУ, щоб обійти розбір більше 16 000 поданих поправок.

Сам законопроект – одне з двох вимог для надання нового траншу МВФ Києву.

Кредитор поганого не порадить …

Пандемія коронавірусу SARS-CoV-2 та запроваджений урядом карантин призвели до неминучого скорочення кількості робочих місць в Україні. Це в свою чергу викликало зростання кількості безробітних осіб, а тому тема порядку та умов отримання тимчасової допомоги по безробіттю є особливо актуальною як для звільнених працівників так і для роботодавців. 

Основними нововведеннями, що стосуються допомоги по безробіттю на період карантину є:

1. збільшення розміру мінімальної допомоги по безробіттю;
2. статус безробітного присвоюється з першого дня подання відповідної заяви до центру зайнятості;
3. у разі звільнення особи за власним бажанням у період карантину, виплати починають нараховуватися відразу, а не по спливу 90-денного строку (як це було раніше). При цьому, загальний строк виплат буде скорочений з 360 до 270 днів.  

Але як подати заяву про надання статусу безробітного, якщо я проживаю в населеному пункті, в якому не зареєстрований?

Відтепер заявник може звернутися до найбільш територіально наближеного центру зайнятості, який зобов’язаний розглянути документи та прийняти відповідне рішення. 

Для набуття статусу безробітного та призначення виплати потрібно подати до центру зайнятості дві заяви: про надання/поновлення статусу безробітного та про призначення/поновлення виплати допомоги по безробіттю. З метою уникнення відвідування центру зайнятості ці заяви можна подати онлайн електронною поштою: заздалегідь роздрукувавши та заповнивши, або написати від руки. Бланки заяв завжди можна знайти на офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості за наступним посиланням: https://www.dcz.gov.ua/storinka/elektronne-podannya-dokumentiv.

Проте після завершення карантину (протягом 10 днів) необхідно обов’язково з’явитися до центру зайнятості та надати усі необхідні документи, які передбачені Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу. 

Окремо слід відзначити запровадження допомоги по частковому безробіттю на період карантину, що передбачена змінами до Закону України “Про зайнятість населення”. 

Цей вид допомоги передбачено для суб’єктів малого та середнього підприємництва. Класифікація суб’єктів господарювання передбачена статтею 55 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Таким чином, ті суб’єкти господарювання, які не підпадають під ознаки суб’єктів великого чи малого підприємнцитва, є суб’єктами середнього підприємнцитва. 

Строк, протягом якого надається допомога: строк зупинення (скорочення) діяльності та додатково 30 календарних днів після завершення карантину. 

 Обов’язковою умовою отримання допомоги по частковому безробіттю на період карантину є сплата роботодавцем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування протягом шести місяців, що передують даті зупинення діяльності.

Перелік документів, що подаються роботодавцем до центру зайнятості (обов’язково за місцем реєстрації його як платника єдиного соціального внеску):

1) заяву у довільній формі;

2) копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) діяльності;

3) відомості про працівників (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний державний орган і мають відмітку в паспорті), у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю на період карантину;

4) довідку про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за останні шість місяців, що передують даті зупинення діяльності.

Окремо слід зазначити, що звернутися з заявою про призначення допомоги роботодавець може звернутися протягом 30 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва.

Рішення про призначення допомоги приймається відповідним центром зайнятості протягом 3-х робочих днів з дня подання документів.

У разі виникнення питань Ви завжди можете звернутися до нашої компанії. Ми з радістю проконсультуємо, та за необхідності, допоможемо скласти та подати усі необхідні документи!

Звісно, прийняття Верховною Радою цього закону збільшить вартість послуг для наших громадян, які отримують послуги у вищевказаних іноземних компаній. Для українських рекламодавців вартість реклами збільшиться щонайменше на 20%. Це безпосередньо буде стосуватись таких сервісів, як Facebook, Viber, Netflix, Steam.

В уряді вважають, що це суттєво збільшить податкові надходження, а саме приблизно 3 мільярди гривень. Однак, ПДВ сплатять не лише закордонні компанії, а й самі українці, так як послуги з реклами стануть дорожчими.

Говорячи про сам законопроект, то він містить в собі наступні зміни:

• платити ПДВ почнуть нерезиденти, у яких немає представництва в Україні, і які поставляють фізособам в Україні електронні послуги. До цього списку додають і посередників в таких операціях.
• ПДВ становить 20% і включається в ціну електронних послуг.
• електронними послугами, вважаються всі послуги, які надаються через мережу інтернет:
• зображення, тексти, фото;
• ігри (в т.ч. азартні);
• рекламні послуги в інтернеті і в мобільних додатках;
• послуги з розміщення даних в хмарі;
• поставки ПО і оновлень до нього, дистанційне обслуговування ПО, і т.д.
• компанії-нерезиденти повинні будуть зареєструватися як платники ПДВ, якщо, за попередній рік отримали за електронні послуги в Україні дохід, який перевищує 1 млн грн. Такі компанії не будуть виписувати податкові накладні та будуть подавати декларації у спрощеній формі.
• Штраф у 8500 грн. будуть накладати на ті компанії, які не зареєструються.

Якщо проект закону приймуть, він вступає в силу на наступний день після публікації, і стосуватиметься податкових періодів після 1 січня 2021 року.