Останнім часом збільшилася кількість спорів про розірвання шлюбу у суді, у зв’язку з чим виникають питання, як стягнути аліменти, якщо батько дитини не працює та не платить аліменти і що робити в такій ситуації?

Розглянемо в нашій статті як розраховується сума аліментів, коли батько ніде не працює; мінімальний розмір аліментів на дитину, та яка відповідальність настає за несплату аліментів.

Отже, спробуємо розібратися в даній ситуації.

Правові основи стягнення аліментів з безробітного батька

В Сімейному кодексі України (далі – СК України) визначено правове регулювання та порядок стягнення аліментів та прописані права і обов’язки батьків і дітей. Незважаючи на це деяким читачам не зовсім зрозумілий порядок стягнення аліментів, коли батько дитини ніде не працює і виникає питання як утримувати дитину, якщо батько не платить аліменти.

Українське законодавство захищає права батьків та дітей і наша юридична компанія поможе Вам у всьому розібратись.

В статті 180 СК України закріплено обов’язок батьків утримувати дитину. Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

Якщо батьки не забезпечують на достатньому рівні утримання дитини або добровільно не виконують обов’язок по батьківському піклуванню за договором про сплату аліментів на дитину, то чинним законодавством передбачено примусове стягнення аліментів за рішенням суду.

Відсутність офіційних доходів у батьків не звільняють їх від обов’язку утримувати неповнолітню дитину.

Так, згідно норм Сімейного кодексу України той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.

Враховуючи діючі норми чинного законодавства, відсутність стабільного заробітку батька/матері дитини не звільняє його/її від виплати аліментів та вжиття всіх необхідних заходів по утриманню неповнолітньої дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Тобто незалежно від того чи отримує батько дохід чи ні обов’язок утримувати дитину в нього залишається.

Як здійснюється розрахунок аліментів безробітному батьку?

Розмір аліментів встановлюється судом в залежності від заявлених позовних вимог та з урахуванням норм Сімейного кодексу України.

Заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Звертаємо увагу читачів, що заборгованість за аліментами безробітного батька (платника аліментів), який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою – підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості (регіону), дана норма прописана в статті 195 СК України.

Також у разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний та/або приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним (приватним) виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.
На сьогодні мінімальний розмір аліментів передбачений законодавством не може бути меншим за 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, тобто на дитину до 6 років дана сума не може бути менша за 1281,50 грн., на дитину від 6 до 18 років дана сума не повинна бути меншою за 1598 грн.

Розглянемо спосіб нарахування аліментів на основі середньої заробітної плати по регіону для непрацюючого батька.

Приклад:

Розглянемо ситуацію, коли батько дитини ніде офіційно не працює, зареєстрований та проживає у м. Київ, то при наявності рішення суду про стягнення аліментів та відкритому виконавчому провадженні державний (приватний) виконавець нараховує аліменти, які будуть стягнуті з боржника, виходячи з середньої заробітної плати по регіону за відповідний місяць. Так середня заробітна плата по місту Києву у листопаді 2024 року становила близько 20800 грн. Для визначення розрахунку аліментів від середньої заробітної плати віднімаються податки та обов’язкові збори, це податок на доходи фізичних осіб -18% (3744 грн.) та військовий збір – 5% (1040 грн.), тобто базою для нарахування аліментів є: 20800 – 3744 – 1040 = 16016 грн. Для зручності візьмем розрахунок аліментів на одну дитину, яка становить 25% від суми отриманого доходу, тобто 16016 грн. Х 25% = 4004,00 грн., які боржник повинен щомісячно сплачувати на утримання дитини за період, коли він не працював.

Якщо батько почне офіційно отримувати дохід, то з нього буде утримуватись 25% від отриманого доходу за поточний місяць і частинами буде погашатися прострочена заборгованість за минулий період в розмірі 4004,00 грн. за місяць, одноразові відрахування на аліменти не повинні перевищувати 50% від суми отриманого доходу, в даному випадку сума утриманих аліментів не повинна перевищувати 8008,00 грн. на місяць.

Особливості призначення фіксованої суми аліментів

При подачі позовної заяви до суду про стягнення аліментів стягувач має право просити суд про стягнення аліментів у фіксованій сумі. При задоволенні позову дана фіксована сума буде стягуватись з боржника до досягнення дитиною повноліття, тобто це може тривати 10-15 років, за цей час в Україні можуть відбутись значні інфляційні процеси, а сума аліментів залишатиметься незмінною і даних коштів з часом буде недостатньо для утримання та розвитку дитини. Стягувачу потрібно буде щоразу звертатись до суду про збільшення розміру аліментів або зміну способу їх стягнення, нарахування індексації, що часто є досить ускладненим для стягувача, який кожного разу буде змушений звертатися до адвоката для надання професійної правничої допомоги.

Для визначення фіксованої суми аліментів суд враховує:

1. стан здоров’я та матеріальне становище дитини;
2. стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів;
3. наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
4. наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
5. доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
6. інші обставини, що мають істотне значення при визначенні фіксованої суми.

Також суд може призначити фіксовану суму аліментів, якщо платник аліментів не має постійного стабільного доходу, або він занадто у нього мінливий, тоді суд може визначити фіксовану суму, яку платнику аліментів прийдеться виплачувати до повноліття дитини. При наявності декількох дітей розмір виплат на кожну дитину може зменшуватися.

При стягненні аліментів у фіксованій сумі стягувачу аліментів потрібно документально доказувати в суді правомірність свого розрахунку та обґрунтувати свої вимоги.

Даний спосіб стягнення аліментів у фіксованій сумі має свої переваги та недоліки для обох сторін, як приклад: якщо платник аліментів втратив постійний заробіток і перебуває на обліку в центрі зайнятості і отримує дотацію по безробіттю, то йому потрібно щомісяця сплачувати аліменти у фіксованій сумі визначеної судом незалежно від розміру отриманої допомоги. Розмір аліментів може перевищувати суму дотації, в такому випадку платник аліментів має право звернутися до суду про зміну (зменшення) розміру аліментів.

Звертаємо Вашу увагу, що стягувач аліментів також може звернутися до суду про зміну способу виконання рішення про стягнення аліментів, якщо розмір аліментів недостатній для нормального розвитку дитини.

Якщо Ви, або ваші знайомі зіткнулися з несплатою аліментів, або фіксований розмір аліментів занадто малий і недостатній для нормального утримання та розвитку дитини наші сімейні адвокати нададуть Вам консультації з усіх правових питань, у тому числі щодо додаткових витрат на утримання дитини, допоможуть підготовити заяву до суду про зміну способу виконання рішення та з інших питань.

За більш детальною юридичною консультацією Ви можете звернутися до нашої юридичної компанії зателефонувавши на номери, які зазначені нижче.

Відповідальність за несплату аліментів безробітним батьком

Звертаємо увагу читачів, що відповідальність за несплату аліментів коли батько не працює і коли ухиляється від сплати аліментів однакова за виключенням кримінальної відповідальності.

Так, згідно Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до статті 71 «Порядок стягнення аліментів» виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Якщо заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, при цьому немає різниці батько дитини не мав постійного заробітку чи умисно ухилявся від сплати аліментів.

Також одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% суми заборгованості, дана норма закріплена в статті 196 Сімейного кодексу.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20% суми заборгованості зі сплати аліментів, за два роки – 30% і за три роки – 50% суми заборгованості зі сплати аліментів.

У разі наявності в діях боржника ознак адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 183-1 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», державний (приватний) виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення та надсилає його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Кодексом про адміністративні правопорушення статтею 183-1 «Несплата аліментів» передбачено, що несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, – тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

Звертаємо увагу, що відповідно до ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець за наявності заборгованості зі сплати аліментів понад чотири місяці, виносить вмотивовані постанови:

• про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України;
• про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами;
• про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською та/або пневматичною зброєю та
• про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, дані обмеження діють до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, виконавець роз’яснює стягувачу право на звернення до органів досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення боржником, що полягає в ухиленні від сплати аліментів.

Так за умисне ухилення від сплати аліментів статтею 164 Кримінального кодексу України «Ухилення від сплати аліментів», передбачена кримінальна відповідальність у вигляді громадських робіт на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Для отримання більш детальної юридичної консультації щодо стягнення аліментів та їх розміру рекомендуємо звернутися до професіоналів – адвокати юридичної компанії «Перша юридична» допоможуть вам! Заповніть форму заявки на сайті просто зараз або зателефонуйте за одним із номерів: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Шановні клієнти та партнери!

Ми дякуємо вам за довіру та співпрацю в минулому році. Нехай 2025 рік принесе вам стабільність, процвітання та безліч перемог — як у справах, так і в особистому житті.

Бажаємо вам впевненості в кожному кроці, надійних партнерів та здійснення всіх задуманих цілей. А ми, як завжди, готові бути вашим надійним юридичним радником і опорою у будь-яких питаннях.

З теплом і повагою,
Перша Юридична

Останнім часом збільшилися випадки розлучень, у зв’язку з чим актуальними є питання утримання малолітніх (неповнолітніх) дітей та стягнення аліментів.

В умовах воєнного стану коли подружжя розлучилося і один із батьків проживає за кордоном, а боржник (батько або мати) знаходиться в України виникають питання як стягнути аліменти на двох дітей і що для цього потрібно?

Розглянемо в нашій статті який розмір аліментів стягується на двох дітей, як розраховуються аліменти на дітей? Які документи необхідні для подачі позовної заяви до суду про стягнення аліментів? Чи впливає вік дітей на розмір аліментів? Яка відповідальність за ухилення від сплати аліментів? Отже, спробуємо розібратися в даній ситуації.

Правові основи та порядок стягнення аліментів на двох дітей

Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, права і обов’язки батьків і дітей, порядок стягнення аліментів, зміст особистих немайнових і майнових прав батьків і дітей, інших членів сім’ї та родичів.

Так, Сімейним кодексом України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. А розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Звертаємо увагу читачів, за загальним правилом стягнення аліментів на дитину може відбуватися двома способами:

1. в досудовому порядку (без звернення до суду);
2. через суд.

Якщо ми розглядаємо досудовий порядок сплати аліментів, то це може відбуватися шляхом укладення договору між подружжям про виплату аліментів, в якому кожна сторона має право зазначити права та обов’язки матері та батька, порядок утримання дітей, розмір та строки виплати аліментів.

Договір про виплату аліментів укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. У договорі зазначається, яка сума аліментів виплачується на кожну дитину до їх повноліття. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором про утримання дітей та виплата аліментів, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, або стягнення аліментів в судовому порядку.

Якщо батьками не вдається домовитися про сплату аліментів на дітей, один з подружжя, з ким проживають діти може звернутися до суду з відповідною заявою про стягнення аліментів на утримання дітей.

Розмір аліментів на двох дітей

Чинне законодавство визначає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Звісно, якщо ми говоримо про досудовий порядок виплати аліментів звісно, що подружжя може домовитися про значно виплату значно більшого розміру аліментів на дітей, ніж це визначено законодавством, адже законодавство фіксує «нижню» (мінімальну) межу таких аліментів, але не обмежує їх «верхню» (максимальну) межу.

Якщо ми говоримо про судовий порядок стягнення аліментів, то розмір аліментів встановлюється судом в залежності від заявлених позовних вимог та з урахуванням норм Сімейного кодексу України.

Той із батьків, з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину – однієї чверті, на двох дітей – однієї третини, на трьох і більше дітей – половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, дана норма закріплена у статті 183 СК України.

Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері/батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Суд також може за заявою стягувача встановити фіксовану суму стягнення аліментів з урахуванням майнового стану сторін, стану здоров’я дитини та інших особливостей, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, так у 2024 році прожитковий мінімум на дитину до 6 років становить – 2563 грн., від 6 до 18 років – 3196 грн.

З огляду на те, що розмір аліментів не може бути меншим за 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, тобто на дитину до 6 років дана сума не може бути менша за 1281,50 грн., на дитину від 6 до 18 років дана сума не повинна бути меншою за 1598 грн., тобто на двох дітей дана сума не повинна бути менша 2879,50 грн.

Розмір прожиткового мінімуму щороку змінюється в залежності від мінімальної заробітної плати, який зазначається в Законі України «Про державний бюджет на 2024 (2025) рік.» відповідно збільшуються і виплати на дітей.

Для прикладу:

Розглянемо ситуацію, коли суд присудив стягнення 1/3 (33%) від всього заробітку (доходу) боржника на двох дітей і старшій дитині уже виповнилось 18 років, тоді на другу дитину буде стягуватися половина від тієї суми, яка стягувалась на двох дітей, тобто 16,5% від заробітку (доходу) боржника, враховуючи, що Сімейним кодексом встановлено, що на одну дитину стягується ¼ (25%), тоді стягувачу аліментів потрібно звернутися до суду про зміну розміру аліментів на другу дитину до досягнення нею повноліття.

За біль детальною консультацією Ви можете звернутися до нашої юридичної компанії зателефонувавши на номери, які зазначені нижче.

Процедура подання позову до суду про стягнення аліментів

Аліменти стягуються за рішенням суду або на підставі судового наказу.

У багатьох читачів постає питання до якого суду звертатися про стягнення аліментів, якщо стягувач і боржник знаходяться за кордоном, але зареєстровані в Україні.

Позивач (стягувач) або його представник може звернутися до суду про стягнення аліментів за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування боржника, так і за зареєстрованим місцем проживання чи перебування заявника.

Тож не потрібно хвилюватися щодо підготовки позову/заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів, якщо Ви знаходитесь за кордоном, наші адвокати по сімейним справам у Києві допоможуть Вам підготувати позовну заяву/заяву про видачу судового наказу та подати її до суду.

Звертаємо увагу, що для подачі позову/заяви про видачу судового наказу до суду про стягнення аліментів необхідні копії наступних документів:

• копії паспортів з відміткою про місце реєстрації та ідентифікаційні коди батьків дитини (матері та батька);
• свідоцтво про шлюб (його копія);
• свідоцтво про народження дітей (його копія);
• свідоцтво про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили про розірвання шлюбу (за наявності) (їх копії);
• довідку (витяг) про місце реєстрації (для внутрішньо-переміщених осіб) (її копія);
• документи, які підтверджують інвалідність дитини (за наявності);
• документи, які підтверджують інвалідність заявника (за наявності).

В різних випадках перелік документів може бути різний в залежності від ситуації, яка склалася при стягненні аліментів (наявність або відсутність договору про стягнення аліментів, тощо).

Зміна розміру аліментів та відповідальність за несплату аліментів

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено. Причому таке право має як стягувач аліментів (той з батьків, з яким проживають діти) або платник аліментів, які можуть звернутися до суду з відповідною позовною заявою – про збільшення або зменшення розміру аліментів або способу їх стягнення. Підставою для подання такого позову може бути зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я одержувача або платника аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Що стосується відповідальність за несплату аліментів.

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти, за рішенням суду або за договором про сплату аліментів на дитину (дітей) укладеного між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100% заборгованості, дана норма прописана в статті 196 Сімейного кодексу.

Крім цього, державні виконавці, у яких перебувають у провадженні справи про стягнення аліментів, крім пені можуть застосовувати до боржників штрафи від 20% до 50% від суми заборгованості із сплати аліментів, розмір яких залежить від періоду прострочення сплати аліментів боржником. Вказані штрафи стягуються виконавцем і перераховуються стягувачу.

Крім пені за ухилення від сплати аліментів може застосовуватись як цивільна, адміністративна так і кримінальна відповідальність.

Кодексом про адміністративні правопорушення України статтею 183-1 «Несплата аліментів» передбачено, що несплата аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, – тягне за собою виконання суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин. У випадку, якщо несплата аліментів стосується дитини з інвалідністю, або дитини, яка хворіє на тяжкі захворювання, і сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці, боржника може бути притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді виконання суспільно корисних робіт на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин.

За злісне ухилення від сплати аліментів статтею 164 Кримінального кодексу України «Ухилення від сплати аліментів», передбачена кримінальна відповідальність у вигляді громадських робіт на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. За повторне притягнення до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів розмір санкцій подвоюється.

Якщо Ви, або ваші знайомі зіткнулися з несплатою аліментів, наші спеціалісти нададуть Вам консультації з усіх правових питань, у тому числі щодо участі батьків у вихованні дитини, допоможуть вирішити питання про позбавлення та/або поновлення батьківських прав; побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду; скасування усиновлення та визнання його недійсним; стягнення аліментів та з інших питань.

Для більш детальної консультації та особливостей стягнення аліментів та їх розміру Ви можете звернутися до адвокатів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті, також Ви можете записатися на консультацію юриста чи адвоката за телефоном +38 (044) 35-35-164.

Останнім часом збільшилися випадки розлучення, у зв’язку з чим виникають питання про порядок розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя.

В таких випадках постає питання, яким чином відбувається розірвання шлюбу? Які документи необхідні для подачі позовної заяви до суду про розлучення? Чи впливає наявність дітей на процес розлучення? Які правові наслідки розірвання шлюбу?

Отже, спробуємо розібратися в даній ситуації.

1. Підстави припинення шлюбу

Припинення шлюбу – це юридичний факт, який завжди тягне за собою правові наслідки майнового та немайнового характеру.

Згідно чинного законодавства припинення шлюбу відбувається внаслідок смерті одного з подружжя (оголошення померлим) чи розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу можливе в добровільному порядку (за відсутності дітей (до 18 років) та спору між подружжям) – через органи РАЦС, в разі наявності дітей та/або спору – через суд.

2. Розірвання шлюбу через органи ДРАЦС

Подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Для оформлення розлучення подружжю необхідно звернутися до ДРАЦСу за місцем реєстрації чоловіка або дружини з паспортами і подати спільну заяву про реєстрацію розірвання шлюбу. Ця заява складається з двох частин – кожен з подружжя заповнює свою.

Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї (наприклад в консульстві), від його імені може подати другий з подружжя.

Якщо чоловік або дружина заздалегідь знає, що не зможе з’явитися в ДРАЦС, про це потрібно повідомити в самій заяві про розлучення або направити в ДРАЦС додаткову заяву. Важливо вказати саме таке формулювання: «Я згоден на реєстрацію розірвання шлюбу під час моєї відсутності».

Орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Також розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану може відбутися за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя визнаний безвісно відсутнім або визнаний недієздатним.

3. Розірвання шлюбу через суд

Розірвання шлюбу в судовому порядку можливе за спільною заявою подружжя або за позовом одного з подружжя.

Розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей, провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу.

При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд перевіряє наявність та зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу, а саме:

• з ким з них будуть проживати діти;
• яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо;
• умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Крім того, подружжя може подати до суду аліментний договір на дитину (дітей), який повинен бути нотаріально посвідчений. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя.

Якщо один з подружжя проти розлучення, інший може ініціювати розлучення через суд, подавши позовну заяву.

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу позивач може заявити і інші вимоги:

• про визначення (зміну) місця проживання дитини;
• про стягнення забезпечення (аліментів) на дитину або на одного з подружжя;
• про розподіл майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя;
• про витребування речей, які є особистою власністю одного з подружжя;
• про виконання обов’язку за шлюбним договором;
• про позбавлення батьківських прав.

Позов про розірвання шлюбу не приймається судом:

• в разі вагітності дружини;
• протягом одного року після народження дитини.

Але навіть в цих випадках є винятки:

• один із подружжя вчинив стосовно іншого чи їхньої дитини протиправний вчинок, який має ознаки злочину;
• інший чоловік визнав батьківство зачатої дитини;
• відомості про батька дитини виключено з актового запису про народження дитини.

4. Визначення підсудності

Позовну заяву про розірвання шлюбу одним з подружжя потрібно правильно визначити підсудність справи (до якого суду подавати позов).

Відповідь на це містить цивільне процесуальне законодавство, яке передбачає альтернативний вибір, а саме:

• за місцем проживання відповідача (найбільш поширений варіант);
• за місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача;
• за домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

5. Документи, що подаються

Для розірвання шлюбу від Вас, як ініціатора розірвання шлюбу, вимагається мінімум документів, а саме:

• копія свідоцтва про шлюб,
• копія Вашого паспорту та РНОКПП,
• копія свідоцтва про народження дитини/дітей (у випадку наявності малолітніх/неповнолітніх дітей).

Також можуть надаватися копії документів іншого з подружжя (у разі їх наявності).

6. Розмір судового збору

Для того щоб звернутись до суду про розірвання шлюбу необхідно сплатити судовий збір.

У 2024 році судовий збір за подання позовної заяви про розірвання шлюбу становить 1211, 20 гривень.

За подання спільної заяви подружжя, які мають неповнолітніх дітей, яка буде розглядатись в порядку окремого провадження, сплачується судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Судовий збір сплачує позивач.

В деяких випадках позивач може бути звільнений від сплати судового збору, а саме: у разі наявності статусу інваліда I та II груп, громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

7. Порядок подання та підготовки позовної заяви про розлучення до суду

У випадку обрання судового порядку розірвання шлюбу, заяву про розірвання шлюбу можна подати одному з подружжя:

• безпосередньо через канцелярію суду;
• направити у суд по пошті;
• через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд».

Для цього достатньо зареєструватися в «Електронному суді». Реєстрація в електронному кабінеті «Електронний суд» фізичної особи досить проста та потребує лише наявності ключа з кваліфікованим електронним підписом (КЕП), який може бути виданий одним із акредитованих центрів Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг (зокрема, АТ «Приватбанк», АТ «Правекс Банк», тощо).

Однак, простіше звернутися до сімейного адвоката, який, після підписання з вами договору про надання правової допомоги (зокрема, за допомогою, електронного цифрового підпису), фахово, швидко та якісно, без вашої участі та вашої присутності, зможе підготувати позовну заяву, зібрати всі необхідні документи, сплатити судовий збір, подати всі документи до суду та отримати рішення суду про розірвання шлюбу. І всі ці дії ваш адвокат може здійснити самостійно онлайн через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд».

8. Вирішення справи судом

Під час розгляду справи суд звертає увагу на проголошену Конституцією України охорону сім’ї державою, яка полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з’ясовують:

• фактичні взаємини подружжя;
• дійсні причини позову про розірвання шлюбу;
• враховують наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя;
• забезпечують участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживають заходи до примирення подружжя.

Вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. З огляду на це, у випадку бажання прискорити процес розірвання шлюбу в судовому порядку необхідно отримати заяву відповідача про згоду на розлучення.

Якщо після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося і хоча б один з них наполягає на припиненні шлюбу, суд вирішує справу по суті. Суд встановивши, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей приймає рішення про розірвання шлюбу.

9. Правові наслідки припинення шлюбу

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану – шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Розірвання шлюбу має ряд важливих правових наслідків, про які варто знати:

• З моменту набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу чи реєстрації розірвання шлюбу, Ви офіційно вважаєтесь неодруженою особою.
• Ви маєте право повернути своє дошлюбне прізвище або залишити те, яке отримали в шлюбі.
• Режим спільної сумісної власності подружжя припиняється. Майно, набуте після розлучення, вважається вашою особистою приватною власністю.
• Після розлучення Ви втрачаєте право на спадкування за законом після смерті колишнього чоловіка/дружини.
• Після розлучення Ви втрачаєте право на пенсійне забезпечення в зв’язку з втратою подружжя на встановлених законом підставах.
• Після розлучення Ви маєте право укласти новий шлюб.
• Якщо у вас є спільні діти, необхідно вирішити питання про їх місце проживання та участь обох батьків у вихованні та матеріальному утриманні.

Для більш детальної консультації адвоката і юриста Ви можете звернутися до фахівців Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши до наших адвокатів та юристів в Києві за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Кожен з нас може перебувати в різних життєвих ситуаціях. Бувають випадки, коли, на жаль, наші близькі перебувають в нездоровому стані та потребують повної опіки, що породжує відповідні правові наслідки. Недієздатна особа не здатна нести відповідальність за свої дії та їх наслідки. Задля встановлення опіки над такою особою необхідно пройти спеціальну, встановлену законодавством процедуру.

Загалом процедуру визнання особи недієздатною та призначення над такою особою опікуна можна поділити на кілька етапів:

1. Звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна. Особливості розгляду такої категорії справ.
2. Проведення судово-психіатричної експертизи;
3. Розгляд заяви про призначення опікуном органом опіки та піклування.
4. Прийняття судом рішення по суті справи.

Далі розповімо більш детальніше по кожному з етапів.

Звернення до суду із заявою про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна. Особливості розгляду такої категорії справ.

Цивільний кодекс України встановлює, що в нашій країні опіку над повнолітніми фізичними особами встановлює виключно суд.

Заява про визнання особи недієздатною подається до суду за місцем її проживання, або за місцем знаходження психіатричного закладу, якщо особа перебуває на лікуванні.

Таку заяву мають право подавати:

• близькі родичі;
• члени сім’ї;
• орган опіки та піклування (відповідна районна державна адміністрація за місцем проживання особи, відносно якої вирішується питання про визнання її недієздатною та призначення над нею опікуна);
• психіатричний заклад.

Закон визначає, що фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

А тому в заяві про визнання особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Наприклад, доказами такого психічного стану можуть бути довідка про стан здоров’я чи виписка з історії хвороби тощо.

Справи про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна розглядаються в порядку окремого провадження. При цьому варто звернути увагу та те, що такі справи розглядаються суддею за обов’язкової участі двох присяжних, а також за участі:

• заявника;
• представника органу опіки та піклування;
• особи щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною (за потреби).

Однак, на практиці суд досить рідко зобов’язує бути присутньою особу, відносно якої вирішується питання про визнання її недієздатною, у випадку, якщо в матеріалах справи наявна достатня кількість документів, що підтверджують відповідний стан фізичної особи (довідки, виписки з історії хвороби, тощо).

В окремих випадках, суд може постановити ухвалу про участь особи на засіданні в режимі відеоконференції з психіатричного закладу в якому вона перебуває.

Процедура визнання фізичної особи недієздатною та встановлення опіки є складним і багатоступеневим процесом, що вимагає ретельного підходу та надання численних доказів. У зв’язку з цим, для успішного проходження всіх етапів, доцільно звернутися за допомогою до досвідченого адвоката, який зможе забезпечити професійний супровід і підготовку необхідних документів для подачі в суд.

Проведення судово-психіатричної експертизи

Суд, досліджуючи матеріали, справи повинен перевірити чи дійсно фізична особа підпадає під критерії щодо визнання її недієздатною.

Для цього суд призначає судово-психіатричну експертизу для підтвердження чи спростування наявності психічного розладу, що призвів до нездатності усвідомлювати свої дії або керувати ними. На практиці, як правило така експертиза призначається за письмовим клопотання заявника. На час проведення судово-психіатричної експертизи провадження у справі зупиняється.

Варто зауважити, що на практиці, час від зупинення провадження до фактичного отримання висновку судово-психіатричної експертизи може зайняти досить тривалий час (аж до шести місяців!), з огляду на те, що суд направляє матеріали справи до закладів, які фактично проводять судово-психіатричну експертизу (судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров’я України), а ті в свою чергу можуть затребувати додаткові матеріали, необхідні для проведення такої експертизи. Враховуючи, що всі ці документи (запити/заяви експертних установ, медичні документи від закладів охорони здоров’я, тощо) запитуються та направляються судом на підставі відповідних запитів експертних установ, то час на проведення судово-психіатричної експертизи, на жаль, інколи дуже затягується.

Для надання висновку щодо підтвердження чи спростування наявності психічного розладу експерт проводить огляд особи, над якою буде встановлюватись опіка, на предмет того чи дійсно остання має психічне порушення, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

За результатом проведеної судово-психіатричної експертизи експерт готує письмовий висновок, в якому дає чіткі відповіді на поставлені йому питання судом щодо психічного стану фізичної особи, щодо якої вирішується питання про визнання її недієздатною та необхідності встановлення над нею опіки. Такий висновок надсилається до суду.

Розгляд заяви про призначення опікуном органом опіки та піклування.

Отже, після надходження до суду висновку судово-психіатричної експертизи варто подбати про подання до органів опіки та піклування заяви та інших документів, які є необхідними для призначення заявника опікуном. Адже саме ці документи стануть основою для прийняття позитивного рішення органом опіки та піклування та винесення ним подання про призначення заявника опікуном.

Опікуни призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна. Також може бути призначено одного або кілька опікунів.

Опікунами не можуть бути особи, які:

• не досягли 18 років;
• визнані недієздатними або обмежено дієздатними;
• перебувають на обліку або лікуються психоневрологічних та наркологічних закладах;
• раніше були опікунами та з їх вини опіку було припинено;
• позбавлені батьківських прав;
• інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці;
• засуджені за скоєння тяжкого злочину.

При розгляді заяви майбутній опікун повинен взяти участь в засіданні опікунської ради. Орган опіки та піклування за результатом засідання опікунської ради повинен надіслати до суду подання про можливість або неможливість призначення особи опікуном.

Без подання органу опіки та піклування про призначення опікуна суди не приймають рішення по суті справи про визнання особи недієздатною та призначення над нею опікуна, тобто суд обов’язково має дочекатися отримання саме цього документу (подання), який в сукупності з іншими документами по справі (зокрема, висновком судово-психіатричної експертизи) буде підставою для ухвалення відповідного рішення судом.

Прийняття судом рішення по суті справи

Отже, суд, маючи в матеріалах справи подання від органів опіки та піклування, висновок судово-психіатричної експертизи, приступає до вирішення справи по суті. Під час такого судового розгляду заслуховується заявник (майбутній опікун), а також його представник (адвокат) (за наявності), після чого суд приймає остаточне рішення.

У випадку позитивного судового рішення особа, відносно якої вирішувалося питання про визнання її недієздатною, визнається недієздатною і над нею призначається опікун (заявник по справі).

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування (де опікуну видають посвідчення опікуна), органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи (де опікуну видають посвідчення опікуна.

Особа вважається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду.

Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною та призначення над нею опікуна становить два роки з наступного дня після дня набрання ним законної сили.

Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

Які ж наслідки визнання фізичної особи недієздатною?

• над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка;
• недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину;
• правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун;
• відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

Опікун є законним представником фізичної особи, визнаної недієздатною. Законом встановлені чіткі права та обов’язки опікуна в межах яких він повинен діяти.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Для більш детальної консультації Ви можете звернутися за консультацією до юристів та адвокатів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

На сьогоднішній день є дуже актуальними питання, які стосуються прийняття спадщини та процедури її оформлення.

Перед громадянами постають питання що їм робити після смерті близької людини? Куди бігти? Які документи необхідно мати при оформленні спадкових прав?

Оформлення спадщини

Оформлення спадщини в нашій країні відноситься виключно до компетенції нотаріусів. Різниці між державними та приватними нотаріусами при оформленні спадщини – немає. Як одні так і інші можуть виконувати цю нотаріальну дію.
При цьому важливо пам’ятати, що оформлення спадщини має територіальні обмеження.

Спадкова справа заводиться лише за останнім місцем проживання померлої особи (за останнім зареєстрованим місцем проживання). Якщо ж місце проживання померлої особи невідоме, то спадкова справа заводиться за місцем розташування нерухомого майна, яке спадкується.

За відсутності нерухомого майна оформлення спадщини здійснюється за місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Наразі в Україні існує два види спадкування: за заповітом та за законом.
Законодавець надає привілеї спадкуванню за заповітом, оскільки воля власника майна та майнових прав є його пріоритетним правом.

Тому, спадкування за законом наступає лише тоді, коли немає спадкування за заповітом, тобто відсутній заповіт (розпорядження фізичної особи на випадок смерті, яке зроблене у встановлені законом формі та посвідчений уповноваженими на те посадовими особами).

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Чинний Цивільний кодекс України передбачає п’ять черг спадкування за законом. Кожна наступна черга закликається до спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, їх відмови або неприйняття спадщини. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п’яти років до його смерті.

Прийняття спадщини — це складний процес, що включає багато юридичних нюансів, тому для успішного його проходження варто звернутися за консультацією до юристів.

Строки для прийняття спадщини

Відповідно до законодавства строк подання заяви про прийняття спадщини становить 6 місяців з моменту смерті спадкодавця. Саме в цей строк нотаріус може приймати заяви від усіх потенційних спадкоємців, а видавати свідоцтва лише після закінчення зазначених 6 місяців.

Що робити, якщо строк для відкриття спадщини пропущено?

Для тих спадкоємців, хто пропустив термін подання заяви про прийняття спадщини, існує 2 винятки:

• особи, які постійно проживали (були зареєстровані) разом із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, приймають спадщину автоматично;
• малолітні, неповнолітні та недієздатні особи також приймають спадщину автоматично.

Якщо особа не належить до винятків зазначених вище, тоді за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відмова від спадщини

У випадку прийняття спадщини слід враховувати, що не допускається прийняття спадщини з умовою чи застереженням. Так, не можна прийняти лише якусь частину майна, що входить до складу спадщини, а від іншої частини відмовитися взагалі чи прийняти її під якоюсь умовою. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Варто відзначити, що при прийнятті спадщини до спадкоємця переходять не тільки права спадкодавця але і обов’язки. З огляду на це, успадковується не тільки позитивний баланс – спадкове майно, але і негативний – всі борги спадкодавця. Тому, якщо Вами з’ясовано, що боргів спадкодавця більше ніж вартість успадкованого майна, то слід задуматися, чи варто приймати таку спадщину.

При цьому слід врахувати такі норми цивільного законодавства як право на відмову від спадщини. При небажанні приймати спадок, будь-який спадкоємець може подати заяву про відмову від прийняття спадщини. Для оформлення відмови від спадку спадкоємцеві треба подати нотаріусу, який відкрив спадкову справу, відповідну за змістом заяву. Але, наголошуємо, що така заява повинна бути подана в певний строк – до спливу піврічного строку з дати смерті спадкодавця.

Така відмова від спадщини може бути безадресна – тобто просто відмова і все, та адресна – на користь іншого спадкоємця.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом, незалежно від черги.

Особливості оформлення спадщини у військовий час

У зв’язку з повномасштабним вторгненням рф в Україну низка населених пунктів різних областей нашої держави опинилася під російською окупацією. Через це багато українців вимушено зіткнулися з питанням спадкування майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території України.

Для таких територій передбачений виняток із загального правила.

За загальним правилом місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Проте у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини вважатиметься місце подання першої заяви. Подання заяви свідчитиме про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні такого майна, або вимоги кредиторів. На підставі отриманої першої заяви нотаріус заводить спадкову справу, яка підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, спадкова справа може бути відкрита в будь-якому населеному пункті на підконтрольній Україні території.

На сьогодні державна реєстрація факту смерті, що мала місце на тимчасово окупованій території України, проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті на такій території, винесеного у порядку окремого провадження за спрощеною процедурою.

Нове законодавство встановлює особливості щодо обчислення строків при спадкуванні на час дії на території України воєнного стану та протягом двох років з дня його припинення або скасування. За загальним правилом для прийняття спадщини цивільним законодавством встановлено строк у 6 місяців, який обчислюється з дня смерті особи. Якщо смерть фізичної особи зареєстрована пізніше ніж через один місяць з дня смерті такої особи, строки, визначені ЦК України щодо спадкування, обчислюються з дня державної реєстрації смерті спадкодавця.

Якщо на території України відкрилася спадщина, право на яку має особа, що виїхала за кордон, така особа може звернутися до посольства/консульства України у державі її перебування та засвідчити свій підпис на заяві про прийняття спадщини.

Якщо смерть громадянина була зареєстрована на території іншої держави, нотаріусу подається відповідний документ, виданий компетентними органами іноземної держави, який є дійсним на території України за умови його легалізації, якщо інше не передбачено законом, міжнародними договорами України.

Також, засвідчити заяву про прийняття спадщини можливо у нотаріуса іноземної країни із подальшим проставленням апостилю на такому документі.

Апостиль проставляється на офіційних документах, які використовуються на території країн, що підписали Конвенцію, котра скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазьку конвенцію) від 05.10.1961 року. Далі така заява може бути надіслана засобами поштового зв’язку до нотаріуса на території України, внаслідок чого буде відкрита спадкова справа у загальному порядку.

Необхідні документи для оформлення спадщини

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини (тобто, за загальним правилом, після спливу шести місяців з дати смерті). При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за заповітом/законом спадкоємців та склад спадкового майна.

Для підтвердження вказаних фактів нотаріусом витребовуються відповідні документи.

В тому чи іншому випадку перелік документів є перемінним, в залежності від способів спадкування, спадкових відносин та спадкової маси.

Приблизно можна назвати наступні документи:

• свідоцтво про смерть спадкодавця;
• довідка про причину смерті;
• довідка про останнє місце реєстрації спадкодавця;
• довідка про зареєстрованих разом із спадкодавцем осіб;
• заповіт (за наявності);
• паспорт та довідка про присвоєння податкового номеру спадкоємця;
• документи, що підтверджують родинні відносини (свідоцтво про народження, про шлюб, про зміну прізвища тощо);
• правовстановлюючі документи на померлого (документи про право власності на нерухомість, договори про вклади у банківські установи, технічний паспорт на автомобіль тощо).

Для більш детальної консультації та особливостей прийняття спадщини та її оформлення Ви можете звернутися до адвокатів та юристів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Одним із важливих аспектів при підготовці відзиву на позовну заяву незалежно від того в рамках якого судочинства розглядається справа, є саме вчасно та якісно підготовлені заперечення проти позивних вимог із наданням суду доказів, що підтверджують незгоду відповідача із позовними вимогами.

Розглянемо в нашій статті з важливими правовими аспектами, які важливо врахувати під час підготовки та подання відзиву на позовну заяву, а саме: строки на подання відзиву; як позовна давність впливає на відмову у позові, та як зібрати докази, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, та порядок направлення їх до суду.

Строки на подання відзиву

Відповідно до норм, зазначених у процесуальних кодексах, відзив на позовну заяву подається у строк, встановлений судом, який не може бути меншим 15 (п’ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати свої заперечення та зібрати необхідні докази, направити їх позивачу разом з відзивом та з підтвердженням направлення їх позивачу, направити відзив і докази до суду.

Важливо, якщо відповідач не встигає подати відзив у строк, визначений судом, відповідачу з метою захисту його інтересів та врахування всіх наявних в нього доказів під час розгляду справи у суді, необхідно подати клопотання (заяву) про продовження строку подання відзиву.

Так, згідно ч. 2 ст. 127 Цивільного процесуального кодексу України: «Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.»

Адже, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк та неподання клопотання (заяви) про продовження строку на подання відзиву до моменту закінчення цього строку, суд вирішить справу за наявними матеріалами, що може призвести до неврахування позиції відповідача та настання негативних наслідків.

Позовна давність

Одним із способів захисту інтересів Відповідача є встановлення позовної давності, чи не порушив позивач строки звернення до суду.

Так, відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строки позовної давності можуть бути двох видів:

• загальна;
• спеціальна.

Загальний строк позовної давності встановлено у три роки (ст. 257 ЦКУ).

Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодавством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин, може бути як скорочена, так і більш тривала, порівняно із загальною позовною давністю.

Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) та інше.

Щодо аспектів застосування спеціальної позовної давності Ви можете отримати консультацію у наших адвокатів та юристів, звернувшись по номерах телефону, які зазначені нижче.

Суди застосовують позовну давність за клопотанням сторони по справі (відповідача), при цьому суд встановлює, коли особа довідалась про порушення її прав та інтересів та перевіряє надані позивачем докази. Якщо позивач не надав докази про обставини, які йому стали відомі та не звернувся до суду із клопотанням про поновлення пропущених строків із поважних причин, суд за клопотанням сторони по справі (Відповідача) може застосувати строк позовної давності.

Збір доказів

Одним з аспектів стратегії захисту при підготовці відзиву є саме: перевірка обставин (фактів) вказаних позивачем, на відповідність їх дійсним обставинам справи, наявність доказів у позивача, які підтверджують позов та збір доказів відповідачем, що спростовують обставини зазначені позивачем у позові.

Разом із відзивом відповідач надає суду докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву іншим учасникам судового процесу. Копія відзиву та додані до нього документи іншим учасникам справи повинні бути надіслані одночасно з надісланням відзиву до суду.

Звертаємо увагу, що для отримання доказів відповідач може самостійно направити запит на отримання публічної інформації відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», написати заяву, звернення громадянина відповідно до Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», або звернутися до нашої юридичної компанії для підготовки та направлення адвокатського запиту відповідно до статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Звертаємо Вашу увагу, що відповідь на звернення громадян надається виконавцем протягом 30 днів, а на адвокатський запит протягом 5 робочих днів.

Звернувшись до наших фахівців Ви витратити обмаль часу та своєчасно отримаєте належні докази по справі.

Також адвокати та юристи нашої юридичної компанії допоможуть Вам підготувати відзив на позовну заяву та підготувати інші необхідні клопотання, заяви до суду, зокрема, про витребування доказів, які знаходяться в інших учасників судового процесу.

Вимоги до змісту та форми відзиву

З огляду на те, що відзив віднесено до заяв по суті справи, то відповідними процесуальними кодексами України передбачені відповідні вимоги до відзиву, які по суті є аналогічними до вимог позовної заяви. А тому відповідачу досить важливо дотримуватися таких вимог задля того, щоб він був врахований судом під час розгляду справи по суті.

Для більш детальної консультації та підготовки відзиву або підготовки будь-яких інших документів процесуального характеру Ви можете звернутися до адвокатів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Оскарження рішення ВЛК

Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” передбачено проходження медичного огляду під час проведення мобілізації громадян України у встановлених цим законом порядку.

Порядок його проведення регулює Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 р. № 402 (надалі по тексту – Наказ №402).

Головною метою такого медичного огляду є поміж іншого визначення придатності за станом здоров’я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів.

Саме за наявності позитивного висновку Військово-лікарської комісії (надалі по тексту – ВЛК) особа залучається до несення військового обов’язку.

Проте на практиці можуть траплятися випадки, коли з тих чи інших причин особа не погоджується з висновками, викладеними в постанові відповідної ВЛК.

Чинне законодавство передбачає можливість їх оскарження у два способи:

1. досудовому
2. судовому порядку

Детальніше про їх особливості розповімо далі в цій статті.

Відповідно до чинного законодавства для проведення військово-лікарської експертизи створюють військово-лікарські комісії (штатні та позаштатні).

Штатні ВЛК є військово-медичними установами (Центральна військово-лікарська комісія; ВЛК регіону.).

До позаштатних постійно діючих ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі – ЛЛК)) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ВЛК ТЦК та СП; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров’я комунальної або державної форми власності.

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Досудовий порядок оскарження

Для оскарження висновку ВЛК в адміністративному порядку необхідно звернутися до ВЛК, що знаходиться вище в ієрархії, ніж та ВЛК, яка видала оскаржуваний документ.

Це може бути ВЛК регіону і Центральна ВЛК, яка займає найвищу позицію в цій структурі.

Висновки нижчих ВЛК можна оскаржувати у регіональних ВЛК, а висновки регіональних ВЛК – у Центральному ВЛК.

Висновки Центральної ВЛК можна оскаржити лише в адміністративному суді.

Звернення щодо оскарження постанови ВЛК в адміністративному порядку оформляється скаргою в якій необхідно вказати підстави для його оскарження та прохання про проведення повторного медичного огляду.

До скарги додається постанова ВЛК, яка оскаржується та, за наявності, результати попередніх медичних досліджень та інші документи, які підтверджують серйозність захворювання, травми або поранення, на підставі яких вимагається проведення повторного медичного огляду (наприклад, виписка з лікарні, історія хвороби, медична картка тощо).

Скаргу з додатками можна подавати особисто до вищої ВЛК або надіслати поштою цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу вищої ВЛК.

Розгляд указаної скарги відбувається в порядку та строках, передбачених Законом України «Про звернення громадян».

Звертаємо Вашу увагу на те, що оскарження постанови ВЛК не зупиняє її дію

За наслідками розгляду цієї скарги ВЛК вищого рівня може визнати скаргу обґрунтованою та переглянути оскаржувану постанову самостійно або направити на контрольне обстеження та медичний огляд в інший заклад охорони здоров’я, ніж той, де проводився попередній огляд.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Оскарження через суд

Звернення до суду є самостійним способом захисту.

Оскарження рішення ВЛК у суді відбувається в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Звернення до суду (позов до суду) можливе як напряму без оскарження ВЛК в адміністративному порядку, так і після попереднього досудового оскарження.

Для оскарження висновку ВЛК в судовому порядку необхідно звернутися з відповідною позовною заявою до адміністративного суду за місцезнаходженням ВЛК або за місцем проживання позивача.

В якості забезпечення позову можна подати заяву про призупинення дії оскаржуваного висновку ВЛК до ухвалення рішення по суті. Це надасть можливість призупинити дію постанови ВЛК.

Строки оскарження висновку ВЛК в судовому порядку мають обмежений час, а саме:

• 6 місяців з дня отримання висновку ВЛК – якщо такий висновок не оскаржувався в адміністративному порядку;
• 3 місяці з дня отримання висновку вищої ВЛК за результатами розгляду скарги – якщо висновок оскаржувався до вищої ВЛК.

Часто виникають питання якими ж можуть бути підстави для оскарження висновків ВЛК, оскільки законодавство не встановлює якогось їх вичерпного переліку?

На практиці мали місце такі підстави як порушення процедури проведення медичного огляду (до прикладу, огляд лікарем неналежної спеціалізації); неврахування наявного захворювання, травми чи поранення; обрання нижчого ступеню порушення функцій організму внаслідок захворювання, травми або поранення, ніж є насправді; неприйняття до уваги взаємозв’язку двох або більше захворювань, травм або поранень.

Слід звернути увагу на те, що суд не може виконувати функцію лікарів ВЛК, тобто підтверджувати чи змінювати медичний діагноз (визначати особу придатною чи непридатною до військової служби), оскільки ці повноваження належать виключно до компетенції лікарів. Суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері. Проте суд, відповідно до його компетенції, перевіряє законність постанови ВЛК в межах дотримання процедури її прийняття.

За подання адміністративного позову потрібно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2024 року – 1211,20 грн), крім випадків, коли особа звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи вищевикладене, запевняємо Вас, що оскарження постанови ВЛК є цілком реальним.

З огляду на це, якщо у Вас виникли обґрунтовані підстави оскарження постанови ВЛК, Ви можете оскаржити її одним із наведених способів або застосувати одразу обидва.

Для більш детальної консультації адвоката та юриста Ви можете звернутися до адвокатів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

В умовах воєнного стану актуальним питанням є правильне ведення військового обліку на підприємстві.

В багатьох читачів постає питання, хто відповідає за організацію та ведення військового обліку на підприємстві? Які види військового обліку існують? Які документи необхідні для постановки на військовий облік? Яка відповідальність за порушення ведення військового обліку? Отже, спробуємо розібратися в даній ситуації та відповісти на Ваші запитання.

Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року затверджено «Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів» (далі – Порядок).

Організація та ведення військового обліку

Організація військового обліку на підприємствах покладається на їх керівників (директорів), це визначено в пункті 8 Порядку, а обов’язки з ведення військового обліку на підприємствах, в установах та організаціях покладаються на працівників служби персоналу, служби управління персоналу. У разі відсутності такої штатної одиниці обов’язки з ведення військового обліку покладаються на особу, яка веде облік працівників.

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Приймання на роботу (навчання), взяття на персональний військовий облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів здійснюється тільки після взяття їх на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі – ТЦК), органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів.

Взяття на військовий облік військовозобов’язаних у районних (міських) ТЦК, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності. При цьому взяття на військовий облік військовозобов’язаних здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений).

Які види військового обліку існують

Військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов’язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації – на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Розглянемо деталізацію кожного обліку та хто його веде:

Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов’язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) ТЦК, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.

Персонально-первинний військовий облік передбачає облік відомостей стосовно призовників, військовозобов’язаних та резервістів за місцем їх проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. У селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) ТЦК, ведення такого обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.

Персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Більш детально зупинимося саме на персональному обліку, оскільки саме він є найбільш актуальним для суб’єктів господарювання в умовах сьогодення.

Особливості ведення персонального військового обліку на підприємстві

З метою ведення персонального військового обліку працівники служби персоналу (служби управління персоналу) або особи, уповноважені вести облік працівників підприємства здійснюють перевірку у громадян України під час прийняття на роботу наявності військово-облікового документа або відображення в електронній формі інформації, що міститься в таких документах, які можуть пред’являтися (надаватися) з використанням мобільного додатка Порталу Дія та під особистий підпис доводять правила військового обліку.

Персональний військовий облік на підприємствах ведеться за списками персонального військового обліку відповідно до Порядку.

Щороку до 25 січня (станом на 1 січня) відповідальні особи за ведення військового обліку формують списки персонального військового обліку та відомості оперативного обліку на підприємстві, які підписуються керівником підприємства та особою відповідальною за ведення військового обліку та реєструються в службі діловодства.

Списки персонального військового обліку, відповідно до встановленої Порядком форми, складаються окремо за такими групами:

• перша – список персонального військового обліку військовозобов’язаних (резервістів) офіцерського складу;
• друга – список персонального військового обліку військовозобов’язаних (резервістів) рядового, сержантського та старшинського складу;
• третя – список персонального військового обліку військовозобов’язаних та резервістів з числа жінок;
• четверта – список персонального військового обліку призовників.

До списків кожної групи формується справа, у якій зберігаються копії військово-облікових документів призовників, військовозобов’язаних та резервістів.

В окремій справі зберігаються копії військово-облікових документів громадян, які були виключені з військового обліку ТЦК, органами СБУ, відповідними підрозділами розвідувальних органів, крім тих, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Списки персонального військового обліку, а також відомості оперативного обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів ведуться на підприємстві в електронних та/або паперових формах.

Після видачі наказу про прийняття на роботу або звільнення з роботи, а також про зміну облікових даних працівника щодо якого ведеться персональний військовий облік, підприємство у семиденний строк направляє такі відомості до ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів.

Крім того, Порядок покладає на підприємства обов’язок щодо:

• оповіщення на вимогу ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів призовників, військовозобов’язаних та резервістів про їх виклик до цих органів і забезпечення їх своєчасного прибуття;
• подання до відповідних ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на їх вимогу відомостей про осіб, персональний військовий облік яких вони ведуть;
• забезпечення повноти та достовірності облікових даних, що вносяться до списків персонального військового обліку;
• періодичне звіряння списків персонального військового обліку із записами у їх військово-облікових документах відповідно до встановленого Порядку;
• внесення змін до списків персонального військового обліку відповідно до Порядку;
• приймання відповідно до Порядку від призовників, військовозобов’язаних та резервістів під розписку їх військово-облікових документів для їх подання до ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів з метою звіряння з обліковими даними, а також оформлення бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час;
• оформлення документів, необхідних для бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час;
• постійний контроль за виконанням правил військового обліку відповідно до Порядку;
• ведення та зберігання журналу обліку результатів перевірки;
• дотримання інших обов’язкових норм Порядку.

Яка відповідальність за порушення ведення військового обліку.

За порушення призовниками, військовозобов’язаними, резервістами правил військового обліку передбачена адміністративна відповідальність відповідно до статті 210 Кодексу про адміністративні правопорушення, санкція якої передбачає адміністративний штраф від 17000 грн. до 25500 грн., залежно від кваліфікуючих ознак правопорушення.

Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію передбачає адміністративний штраф від 34 000 грн до 59 500 грн. (ст. 210-1 КУпАП).

За ухилення призовника, військовозобов’язаного, резервіста від військового обліку після попередження, зробленого відповідним керівником ТЦК, керівниками відповідних органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, передбачена кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 5100 грн. до 8500 грн. або виправними роботами на строк до одного року. За ухилення військовозобов’язаного, резервіста від навчальних (спеціальних) зборів Кримінальний кодекс України передбачає штраф від 8 500 грн. до 11 900 грн. або виправними роботами на строк до двох років.

За ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в залежності від кваліфікації, порушникам загрожує кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі від 3 до 5 років.

Для більш детальної консультації з військового обліку та особливостей ведення військового обліку на підприємстві Ви можете звернутися до адвокатів та юристів Юридичної компанії «Перша юридична», зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Часто громадяни плутають поняття оформлення постійного догляду та встановлення опіки над інвалідом. Різниця полягає перш за все в процесі оформлення.

Як оформити опікунство над інвалідом?
Куди звертатися для оформлення постійного догляду?
В чому різниця та яка процедура оформлення?
Розповімо далі.

Які види інвалідності існують в Україні?

На разі в Україні існують такі види інвалідності, що визначають ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого тяжким захворюванням чи травмою, а саме:

• 1 група – громадяни, що мають найважчий стан здоровʼя та в зв’язку з цим не мають фізичної можливості до самообслуговування, виконання елементарних побутових функцій, а тому потребують встановлення постійного догляду за собою;
• 2 група – громадяни, що мають стійкі або хронічні порушення в організмі, що виникли внаслідок захворювання чи отримання травми. Людина в цій групі вже може бути здатна до самообслуговування, працювати в особливих умовах та не потребувати стороннього догляду за собою;
• 3 група – громадяни, у яких наявні помірні порушення функціонування організму, це можуть бути вади, що виникли в людини з народження (відсутність однієї легені тощо). Тобто людина здатна працювати в полегшених умовах, але потребує встановлення соціального захисту.

Зауважимо, що у зв’язку із запровадженням воєнного стану в Україні був змінений порядок встановлення інвалідності.

Так, на період дії воєнного стану на території України та протягом шести місяців після його припинення або скасування:

1. у разі коли особа, що звертається для встановлення інвалідності, не може прибути на огляд до медико-соціальної експертної комісії, така комісія може приймати рішення про встановлення інвалідності заочно на підставі направлення лікарсько-консультативної комісії;
2. Кримська республіканська, обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі, міські, міжрайонні та районні медико-соціальні експертні комісії здійснюють свої функції з забезпеченням принципу екстериторіальності та забезпечують проведення медико-соціальної експертизи за направленням лікарсько-консультативною комісією незалежно від місця реєстрації, проживання або перебування особи, що звертається для встановлення інвалідності (Постанова КМУ від 08 березня 2022 р. № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України»).

Цивільний кодекс України встановлює, що в нашій країні опіку над інвалідами встановлює суд.

В яких випадках потрібно встановлювати опікунство над людиною з інвалідністю?

Опіка встановлюється судом над фізичною особою визнаною недієздатною.

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними. За наявності цих підстав близький родич такої особи може подати заяву в суд про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення його опікуном.

В суді призначають судово-психіатричну експертизу для підтвердження чи спростування наявності психічного розладу, що призвів до нездатності усвідомлювати свої дії або керувати ними. Експерт проводить огляд особи, над якою буде встановлюватись опіка, на предмет того чи дійсно остання має психічне порушення, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Опікуни призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна. Також може бути призначено одного або кілька опікунів.

Для того, щоб суд призначив опікуна недієздатної особи, обов’язково потрібно отримати подання від органу опіки та піклування про можливість призначення родича опікуном.

Після отримання висновку експерта судом, до органу опіки та піклування подається заява майбутнього опікуна про отримання відповідного подання.
При розгляді заяви майбутній опікун повинен взяти участь в засіданні опікунської ради. Орган опіки та піклування за результатом засідання опікунської ради повинен надіслати до суду подання про можливість або неможливість призначення особи опікуном.

Після наявності у суду висновку експерта та подання від органу опіки та піклування за результатом проведеного судового засідання, суд приймає рішення. Особа вважається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду. Причому строк дії рішення суду про визнання особи недієздатною та встановлення опіки визначається судом однак не може перевищувати 2 (двох) років.

У випадку позитивного судового рішення його копія подається в орган опіки та піклування, де опікуну видають посвідчення опікуна.

Зверніть увагу! Судовий збір за подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна не сплачується, він покладається на державу.

Яким чином оформляється постійний догляд за особою з інвалідністю?

Людям з інвалідністю I групи такий догляд призначають медико-соціальні експертні комісії в обов’язковому порядку через виключно високий ступінь втрати здоров’я, який спричиняє виникнення такої потреби.

У всіх інших випадках потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, які видають відповідні висновки щодо потреби такого догляду.

З огляду на це, сторонній догляд призначають у таких випадках:

• людям з порушенням функцій організму внаслідок невиліковної хвороби, через які вона не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися;
• громадянам похилого віку з когнітивними порушеннями, внаслідок яких вони потребують постійного догляду;
• людям з інвалідністю I чи II групи, що виникла внаслідок психічного розладу.

Для того, щоб стати доглядальником за інвалідом необхідно звернутися до сімейного лікаря особи, що має інвалідність, із проханням надати відповідну довідку про те, що особа дійсно має інвалідність та потребує постійного догляду.

Для оформлення постійного догляду за особою, яка того потребує, потрібно звернутися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення чи центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) за місцем проживання/перебування людини, яка потребує догляду та надати наступний перелік документів:

• заяву про те, що особа хоче здійснювати постійний догляд за особою, яка потребує догляду;
• копії паспорта особи, яка буде здійснювати догляд та особи, щодо якої буде здійснюватися догляд;
• медична довідка особи, яка буде здійснювати догляд;
• довідка щодо реєстрації місця проживання;
• документи щодо права власності на майно або право користування ним;
• довідка лікарської комісії, яка підтверджує те, що особа потребує постійного стороннього догляду іншої особи.

Якщо догляд буде здійснюватися за дієздатною особою, яка у зв’язку зі станом здоров’я потребує стороннього догляду, то в такому випадку потрібна обов’язкова її згода про отримання догляду.

З огляду на це, коли мова йде про людину літнього віку/пенсіонера з когнітивними порушеннями, вона також має написати заяву про те, аби їй призначили особу, яка буде здійснювати постійний догляд за нею.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду, виплачується компенсація за догляд відповідно до вимог чинного законодавства України.

Для більш детальної юридичної консультації щодо оформлення опікунства ви можете звернутися до спеціалістів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті за посиланням https://firstlegal.com.ua/services/sudova-praktika/dlya-fizichnih-osib/ або просто зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89. Наш досвідчений адвокат у Києві допоможе вам із цим процесом.

В умовах воєнного часу громадяни України прикладають максимум зусиль для забезпечення захисту держави та приближення нашої перемоги. Проте, є близькі люди, які потребують нашої допомоги понад усе.

Чинним законодавством передбачено дві найрозповсюджені підстави для отримання відстрочки від мобілізації, які потребують додаткового оформлення – це оформлення опіки над особою, визнаною недієздатною та постійного догляду.

Багато хто плутає опікунство із постійним доглядом.

Саме тому виникла ідея підготувати цю статтю з відповідними роз’ясненнями.

В чому різниця та яка процедура оформлення? Розповімо далі.

Військовозобов’язаний може бути призначений опікуном недієздатної особи або доглядачем родича, який потребує постійного догляду.

Відповідно до статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” це дві окремі підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Важливо розрізняти поняття опіки та піклування:

Опіка встановлюється над малолітніми особами (віком до 14 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування), та особами, які визнані недієздатними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (віком від 14 до 18 років, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування) та особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

Тобто опікун призначається, якщо особа визнається повністю недієздатною. Піклувальник призначається, коли дієздатність людини обмежена.

Опікунство є безсумнівною підставою для відстрочки від призову під час мобілізації та надає право на перетин кордону у супроводі із підопічним.

Опіка, на відмінну від постійного догляду, встановлюється виключно судом в порядку окремого провадження.

Який порядок призначення опікуна?

Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та(або) керувати ними. За наявності цих підстав близький родич такої особи може подати заяву в суд про визнання особи недієздатною, встановлення опіки та призначення його опікуном.

В суді призначають судово-психіатричну експертизу для підтвердження чи спростування наявності психічного розладу, що призвів до нездатності усвідомлювати свої дії або керувати ними. Експерт проводить огляд особи, над якою буде встановлюватись опіка, на предмет того чи дійсно остання має психічне порушення, внаслідок якого не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Опікуни призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов’язки опікуна. Також може бути призначено одного або кілька опікунів.

Для того, щоб суд призначив опікуна недієздатної особи, обов’язково потрібно отримати подання від органу опіки та піклування про можливість призначення родича опікуном.

Після отримання висновку експерта судом, до органу опіки та піклування подається заява майбутнього опікуна про отримання відповідного подання.

При розгляді заяви майбутній опікун повинен взяти участь в засіданні опікунської ради. Орган опіки та піклування за результатом засідання опікунської ради повинен надіслати до суду подання про можливість або неможливість призначення особи опікуном.

Після наявності у суду висновку експерта та подання від органу опіки та піклування за результатом проведеного судового засідання, суд приймає рішення. Особа вважається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду.

У випадку позитивного судового рішення його копія подається в орган опіки та піклування, де опікуну видають посвідчення опікуна.

Зверніть увагу! Судовий збір за подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна не сплачується, він покладається на державу.

Копія рішення суду про призначення опікуна з відміткою про набрання законної сили та посвідчення опікуна – це два документи, які є підтвердженням права військовозобов’язаного на відстрочку від призову під час мобілізації на підставі опікунства над повнолітньою особою.

Який порядок оформлення постійного догляду для отримання відстрочки ?

Пунктом 61 «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» №560 від 16 травня 2024 року передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення військовозобов’язаним, які здійснюють догляд (постійний догляд):

• за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір’ю (батьком чи матір’ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім’ї, які зобов’язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребують постійного догляду;
• за своїми батьками з інвалідністю I чи II групи або одним з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов’язаними та відповідно до закону зобов’язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов’язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов’язаних за вибором такої особи з інвалідністю;
• за особами з інвалідністю I або II групи, будучи для такої особи членом сім’ї другого або третього ступеня споріднення (не більше одного та за умови відсутності членів сім’ї першого та/або другого ступеня споріднення або якщо члени сім’ї першого та/або другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я). У разі відсутності членів сім’ї першого та другого ступеня споріднення ця норма поширюється на членів сім’ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи;

Для цього необхідно звернутися до сімейного лікаря для отримання медичної довідки (чи в ЛКК, МСЕК). Медичні довідки, які видаються спеціально для органів соцзабезпечення, встановленої форми. Для оформлення догляду у такій довідці має зазначатися ключова фраза: «особа потребує постійного догляду».

Процедура встановлення постійного догляду оформляється простіше за опікунство, адже немає потреби у судовому порядку визнавати людину недієздатною.

Для оформлення постійного догляду за особою, яка його потребує, потрібно звернутися до центру надання адміністративних послуг (ЦНАП) за місцем проживання/перебування людини, яка потребує догляду, структурного підрозділу з питань соціального захисту населення та отримати документи про отримання компенсації (допомоги надбавки) на догляд або оформити акт про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду).

Складанням актів встановлення фактів здійснення догляду (постійного догляду) забезпечує Управління соціального захисту населення.

У випадку наявності всіх необхідних документів для отримання відстрочки від призову на військову службу необхідно написати заяву про надання відстрочки та подати до районного ТЦК та СП, в якому особа перебуває на військовому обліку. Така заява разом з додатками подається особисто військовозобов’язаним.

Звертаємо увагу, що питання надання відстрочки ініціюється виключно військовозобов’язаним, який повинен повідомити ТЦК та СП про зміну сімейних обставин та про виникнення права на відстрочку.

ТЦК та СП розглядає таку заяву разом з документами та за результатами особу буде повідомлено про надання відстрочки та за потреби у військово-обліковому документі може бути зроблений запис про надання відстрочки та про строки її дії.

Для отримання детальної юридичної консультації в Києві ви можете звернутися до адвокатів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму на нашому сайті або зателефонувавши нам за телефонами: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Останнім часом збільшилися випадки розлучення, у зв’язку з чим виникають питання про поділ майна при розлученні.

В умовах воєнного стану, коли подружжя розлучилося і один із подружжя проживає за кордоном, а майно залишилось в України виникають питання як поділити майно?

В таких випадках постає питання, чи можна поділити майно, якщо колишнє подружжя чи один з подружжя перебуває за кордоном? Які документи необхідні для подачі позовної заяви до суду про поділ майна? Чи впливає наявність неповнолітніх дітей на розмір частки при поділу майна? Отже, спробуємо розібратися в даній ситуації.

Звертаємо увагу, що розгляд судових справ даної категорії здійснюється за місцем знаходження майна (або її частини) за участю сторін, або їх законних представників.

1. Порядок поділу майна при розлученні

1.1. Позасудове врегулювання спору про поділ майна при розлученні.
При розлученні подружжя може поділити спільне майно, яке було придбано у шлюбі шляхом укладення договору про поділ майна із визначенням в договорі, яке саме майно переходить колишній дружині, а яке чоловіку. У випадку, якщо йде мова про розподіл (виділ частки) нерухомого майна (будинку, квартири, земельної ділянки), такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному засвідченню.

1.2. Судовий порядок поділу майна подружжя при розлученні.
Будь-хто з подружжя має право звернутися до суду про розподіл спільного майна та/або спільної сумісної власності протягом трьох років після розлучення. При цьому варто зазначити, що для поділу спільної власності подружжя не обов’язково розлучатися, адже право на поділ майна не залежить від шлюбу.

2. Особливості поділу майна при розлученні

У багатьох людей існує не зовсім правильне уявлення, що все майно, яке було придбано у шлюбі ділиться порівну при розлученні.

Так, дійсно, за загальним правилом відповідно до норми статті 60 Сімейного кодексу України (далі – СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Також Сімейний кодекс зазначає, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак і загального правила є винятки, про які мова буде йти нижче.

2.1. Що відноситься до об’єктів права спільної сумісної власності?
Стаття 61 СК України дає відповідь на дане запитання, а саме: об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Також об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

2.2. Яке майно не є спільною сумісною власністю та не підлягає поділу?
Не належать до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належать одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть, якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Також до особистої приватної власності одного з подружжя відносяться премії, винагороди, які він одержав за особисті заслуги, кошти одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди; доходи (дивіденди), якщо вони є результатом приплоду від особистої приватної власності одного з подружжя

Тобто вищезазначене майно та (або) кошти, які відносяться до особистої приватної власності одного з подружжя і не є спільною сумісною власністю подружжя не підлягають поділу, а належать окремо кожному з подружжя за законом.

2.3. Чи завжди суд ділить майно порівну?
При вирішенні спору про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частиною другої статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї.

Відповідно до частини третьої статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суди повинні установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися обєктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на імя кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

3. Необхідні документи для поділу майна при розлученні
   При поділі майна від Вас, як ініціатора поділу вимагається надати суду:

• підтверджуючі документи на майно, яке було придбано у шлюбі, або документи, що дане майно хоча і придбане в шлюбі, але за особисті кошти одного із подружжя або було йому (їй) подаровано;
• копія свідоцтва про шлюб;
• копія свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили, про розірвання шлюбу (у разі, якщо шлюб було розірвано),
• копія Вашого паспорту та РНОКПП,
• копія свідоцтва про народження дитини/дітей (у випадку наявності неповнолітніх дітей). Також можуть надаватися копії документів (паспорта та коду РНОКПП) іншого з подружжя (у разі їх наявності).

Для більш детальної консультації та особливостей поділу майна при розлученні Ви можете звернутися за юридичною консультацією до адвокатів та юристів Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті за посиланням https://firstlegal.com.ua/services/sudova-praktika/dlya-fizichnih-osib/ або просто, зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.