16 березня 2022 року в газеті Голос України було опубліковано підписаний Президентом Закон України № 2074-ІХ «Про віртуальні активи» (надалі – «Закон»). І хоча Закон ще не набрав чинності, ця подія є знаковою, оскільки саме зазначеним Законом визначено майбутні «правила гри», а учасники ринку уже готуються до повноцінного легального запуску «крипти»/«крипто-валюти» в Україні.

Враховуючи значний інтерес до крипто-ринку в Україні як від крипто-бірж так і від інвесторів, Юридична компанія «Перша Юридична» запускає лінійку статей на зазначену тематику. А найважливіше те, що у Юридичній компанії «Перша Юридична» відтепер функціонує окремий відділ професіоналів, що консультує клієнтів з питань «крипти»/«крипто-валюти»  в Україні.

У цій статті ми розглянемо основні тези Закону.

У Законі визначено поняття термінів «віртуальний актив», «гаманець віртуального активу», «ключ віртуального активу», «ринок віртуальних активів», «учасники ринку віртуальних активів» тощо. Також визначено правовий режим віртуальних активів, проведено їх класифікацію.

Законом встановлені правовідносини, до яких він буде застосовуватися. З-поміж іншого це факт резидентства України набувачем віртуального активу, або факт зареєстрованого місцезнаходження на території України постачальника послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів.

У Законі визначено види господарської діяльності, що пов’язана з оборотом віртуальних активів, це:

• зберігання або адміністрування віртуальних активів чи ключів віртуальних активів;
• обмін віртуальних активів;
• переказ віртуальних активів;
• надання посередницьких послуг, пов’язаних з віртуальними активами.

Здійснення зазначених видів діяльності потребує попереднього отримання дозволу, який видає Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Щоб отримати дозвіл, заявник має відповідати низці суворих критеріїв та сплатити плату за його видачу.

Законом передбачається створення Державного реєстру постачальників послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів.

Значну частину Закону присвячено державному регулюванню обороту віртуальних активів в Україні. Окрім вже згаданої Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, регулятором щодо віртуальних активів, які забезпечені валютними цінностями, є Національний банк України.

Законом встановлено значну відповідальність для постачальників послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів. Варто зауважити, що санкції будуть застосовуватися за порушення, що вчинені після закінчення спливу трьох місяців з дати впровадження Державного реєстру постачальників послуг, пов’язаних з оборотом віртуальних активів.

    Більш детально про ці та інші новели Закону читайте у наступних статтях від Юридичної компанії «Перша Юридична».

Якщо Ви маєте намір здійснювати діяльність у сфері віртуальних активів в Україні (як інвестор, крипто-біржа, посередник тощо) та бажаєте отримати індивідуальну консультацію, зверніться до нас будь-яким зручним для Вас способом, в тому числі через форму на сайті.

Як відомо, Україна є важливим торговим партнером Європейського Союзу (далі за текстом – ЄС), на частку якого припадає близько 1.2% від загального обсягу торгівлі.

        Безперечно, якість українських товарів прославлена у всьому світі, тому кожна країна світу, зокрема, будь-яка країна ЄС, є зацікавленою в отриманні якомога більшого обсягу товарів українського походження.

        Проте, зважаючи на умови війни, в яких опинилась Україна вже понад третій місяць поспіль внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, збереження попиту країн Європи на українські товари та отримання торгових та економічних преференцій під час їх експорту є прерогативою для України.

        27 травня 2022 року Рада Європи прийняла надважливе рішення щодо призупинення імпортного мита на українські товари, які згадані у Розділі IV Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС,  терміном на один рік.

        Мова йде про поетапне скасування імпортного мита на промислові товари до кінця 2022 року, повне скасування системи вхідних цін на фрукти та овочі, а також скасування антидемпінгового мита та запобіжних заходів на імпорт української сталі (далі за текстом – рішення Ради Європи).

       Відзначимо, що у даному випадку йде мова лише про товари, які вироблені в Україні. Тобто у випадку, якщо Україна виступає посередником між країною-виробником товарів та їх отримувачем у будь-якій країни ЄС, дія рішення Ради Європи не поширюється на вказані економічні відносини. Аналогічні наслідки також відбуваються у випадку незначної переробки товарів іноземного походження в Україні перед їх транспортуванням до ЄС.

        Як відомо, транспортування товарів, які розмитнені в одній із країн ЄС, відбувається без необхідності оплати будь-яких мит між країнами ЄС. Натомість, у випадку поставки товарів українського походження, експортери України повинні сплатити відповідній розмір мита. Наприклад, навіть в умовах Угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС, яка набула чинності 01 січня 2016 року, та яка передбачала поетапне скасування імпортного мита (строком до 01 січня 2023 року), розмір вказаного мита на групу промислових товарів залишається 0.5-1%.

        Більш того, у випадку необхідності експорту українського товару до третьої країни транзитом через ЄС, український виробник, як правило, усе одно сплачує імпортне мито під час перетину кордону із країною ЄС за правилами вищезгаданої Угоди про вільну торгівлю (навіть під час транзиту).

        Актуальним питанням також є необхідність контролю над величиною тарифних квот на продукцію українського походження. Адже у разі перевищення встановленої тарифної квоти, поставка відповідної групи товарів супроводжувалась сплатою відповідного розміру імпортного мита. Наприклад, у випадку перевищення квоти для експорту меду понад 5000т (встановлюється щорічно), експорт надлишку обсягу меду підлягав сплаті імпортному миту за ставкою 17%.

        Після офіційного опублікування рішення Ради ЄС в Офіційному журналі ЄС, українські виробники матимуть змогу поставляти український товар без застосування тарифних квот та оплаті імпортного мита протягом одного року.

        Щодо встановленої системи вхідних цін для ряду українських товарів (переважно для овочів та фруктів), то у випадку експорту відповідної групи товарів до країни ЄС, середня вартість яких у ЄС становить більше ніж їх задекларована собівартість, український експортер сплачує відповідну різницю (мито) під час їх перетину кордоном ЄС. На практиці, система «вхідних цін» означає вирівнювання цін на аналогічні групи товарів із ринком ЄС.

        Усі описані вище заходи, які планується втілити у життя невідкладно після опублікування рішення Ради ЄС, безперечно, спрощують торгівлю українськими товарами із країнами ЄС (скасування бюрократичних процедур, зниження собівартості українських товарів без необхідності сплати надмірної суми імпортного мита).

       Незмінним лише залишається необхідність проходження процедури відповідності якості українських товарів європейським стандартам якості.         Юридична Компанія «Перша Юридична» має у своєму штаті фахівців в області міжнародного, податкового, митного та господарського права, що надає нашим клієнтам перевагу в отриманні комплексного пакету послуг під час провадження зовнішньоекономічної діяльності з експорту товарів за кордон.

Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан,  додатково продовжений строком на 30 діб з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року згідно Указу Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».

            Зазвичай, перше уявлення суб’єктів господарювання після повідомлення про введення воєнного стану асоціюється із значними обмеженнями щодо здійснення господарської діяльності на відповідній території.

             Чи варто ще додати, що ведення зовнішньоекономічної діяльності в умовах війни згаданими суб’єктами господарювання взагалі здається доволі неможливим завданням, ніж воно є насправді.

            Юридична Компанія «Перша Юридична» запевняє – здійснення бізнесом зовнішньоекономічної діяльності із імпорту, та/або експорту товарів в умовах введеного на території України воєнного стану є можливим. Більш того, варто звернути увагу на  спрощення багатьох процедур та скасування низки правил щодо оформлення товарів через митний кордон України, про що зазначаємо наступне.

            24 березня 2002 року Верховна Рада України прийняла надзвичайно важливий для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період воєнного стану», який набрав чинності 05 квітня 2022 року ( (далі за текстом – Закон).

            Законом пропонується внести зміни до розділу XXІ Митного Кодексу України «Прикінцеві та перехідні положення», зокрема, доповнивши пунктом 9-11 наступного змісту: «Установити, що тимчасово, на період з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану», але не раніше 1 квітня 2022 року і до припинення або скасування воєнного стану на території України, пропуск та митне оформлення товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України для вільного обігу здійснюється з урахуванням таких особливостей, зокрема, звільняються від оподаткування ввізним митом:

            товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України підприємствами для вільного обігу, крім спирту етилового та інших спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, пива (крім квасу «живого» бродіння), тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах;

            автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів, які ввозяться громадянами на митну територію України для вільного обігу.

            Нагадаємо, що згідно ст. 277 Митного Кодексу України об’єктами оподаткування митом є:

1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами;

2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України;

3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

            Крім того,  Законом також пропонується внести зміни до п.п. 69.23., 69.24 Податкового Кодексу України та тимчасово, з 1 квітня 2022 року на період дії воєнного стану на території України, звільнити від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення товарів на митну територію України у митному режимі імпорту суб’єктами господарювання, які зареєстровані платниками єдиного податку першої, другої та третьої групи, крім фізичних та юридичних осіб, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3 статті 293 цього Кодексу, а також звільнити від оподаткування податком на додану вартість, акцизним податком операції з ввезення фізичними особами на митну територію України автомобілів легкових, кузовів до них, причепів та напівпричепів, мотоциклів, транспортних засобів, призначених для перевезення 10 осіб i більше, транспортних засобів для перевезення вантажів у митному режимі імпорту.

    Звертаємо увагу, що згідно митного законодавства України, з метою ввезення іноземних товарів на територію України для їх подальшого вільного обігу застосовується митний режим імпорту (імпорт), відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України (ст. 74 Митного Кодексу України).

    Вищезгаданими митними платежами є наступні:

• мито (ввізне мито);
• акцизний податок;
• податок на додану вартість.

            Отже, ввезення товарів на митну територію України в обов’язковому порядку супроводжується сплатою мита, яке, виходячи із новел Закону, тимчасово не підлягатиме сплаті суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності, в залежності від об’єкта оподаткування. Суб’єкт господарювання також може бути звільнений від сплати податку на додану вартість, якщо такий суб’єкт, до початку введення воєнного стану був  платником єдиного податку за ставкою 5%, або, такий платник податку перейшов на систему оподаткування за спрощеною процедурою в умовах воєнного стану подавши заяву відповідного змісту щодо надання можливості сплати єдиного податку за ставкою 2%.

            Вищевказані «пільгові» умови щодо імпорту товарів на територію України в частині звільнення імпортованих товарів від сплати митних платежів, спрощення процедури декларування таких товарів не поширюються на товари, які мають походження з країни, визнаної державою-окупантом згідно із законом та/або визнаної державою-агресором щодо України згідно із законодавством, або ввозяться з території держави-окупанта (агресора) та/або з окупованої території України, визначеної такою згідно із законом.

            Таким чином, імпортери наразі вже тимчасово звільнені від чималого податкового навантаження, пов’язаного із переміщенням товарів на митну територію України та їх реалізацією в Україні.

          Щодо процедури митного оформлення товарів, то Закон запровадив зміни до Митного Кодексу України в частині завершення митного оформлення товарів у  найкоротший можливий строк, але не більше ніж одна робоча година з моменту пред’явлення митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред’явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює.

            Крім того, Закон надає можливість зареєстрованим платниками єдиного податку першої, другої та третьої групи, крім підприємств, які обрали ставку єдиного податку, визначену підпунктом 1 пункту 293.3. статті 293 Податкового кодексу України (3 % доходу зі сплатою ПДВ), ввезення товарів на митну територію України шляхом подання попередньої митної декларації, яка містить всю необхідну інформацію для випуску товарів, у строк не більше чотирьох робочих годин з моменту пропуску цих товарів через митний кордон України. Зазначена новела Закону значним чином спрощуватиме процедуру митного оформлення товарів, у випадку їх ввезення вищевказаними платниками податку.

            Отже, вищевказані зміни, на нашу думку, значним чином спрощують ведення господарської діяльності платником податку, який є суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності із поставки товарів на територію України з метою початку їх реалізації (або продовження їх реалізації), в тому числі надаючи змогу такому суб’єкту господарювання збільшити власний прибуток.

            Питання, пов’язані із імплементацією змін, які запроваджені вищими органами державної влади України під час військового стану з метою забезпечення продовження здійснення (або початку здійснення) господарської діяльності, у тому числі, з метою покращення стану економіки України, а також всі інші нагальні питання щодо порядку ведення зовнішньоекономічної діяльності з імпорту, та/або експорту товарів, можуть бути невідкладно роз’яснені фахівцями Юридичної Компанії «Перша Юридична».

            Відзначимо, що наша Юридична Компанія заснована в 2008 році, а наші спеціалісти володіють значним досвідом супроводу здійснення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності (резидентом або нерезидентом України) з юридичної точки зору, так само як з точку зору ведення податкової звітності таким суб’єктом, сплати податків та зборів до відповідного бюджету України, порядку оформлення персоналу тощо.

            Крім того, спеціалісти Юридичної Компанії «ПЕРША ЮРИДИЧНА» володіють численними інструментами для проведення аналізу надійності майбутнього бізнес-партнера, яким може бути як резидент, так і нерезидент України. Так, наші фахівці надають розгорнутий юридичний висновок щодо правового становища такого контрагента (чи є він учасником судового спору/чи відкрито виконавче провадження відносно нього/чи порушені кримінальні провадження проти його керівника тощо).

            Також, у випадку виникнення між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності спору будь-якого характеру, заснованого на укладеному між ними контракті, фахівці нашої Юридичної Компанії компетентні захистити інтереси клієнта у відповідному суді (арбітражі). Адже Юридична Компанія «Перша Юридична» має багаторічний досвід представництва інтересів клієнта (резидента або нерезидента України) в українських судах, а також у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України.

            Звернувшись до Юридичної Компанії «Перша Юридична» суб’єкт господарювання, незалежно від форми здійснення господарської діяльності, та/або резиденства, або особа, що планує у подальшому зареєструватися суб’єктом господарювання, отримає невідкладну юридичну допомогу та/або супровід здійснення господарської діяльності з точки зору порядку ведення первинної документації, ведення податкової звітності, оформлення персоналу тощо залежно від запиту клієнта.

Зазначені зміни були прийняті Постановою Правління Національного банку України № 78 від 20.04.2022 р.

            Фізичні особи більше не матимуть змоги здійснювати «квазікеш/quasy cash» операції з платіжних карток українських банків, відкритих у національній валюті. Нагадаємо, що до таких операцій належать купівля криптовалют, поповнення брокерських або форекс-рахунків, поповнення електронних гаманців, купівля подарункових сертифікатів, перекази на користь букмекерських компаній, оплата дорожніх чеків.

            При цьому, у фізичних осіб залишається можливість купувати криптовалюту з рахунків, що відкриті у іноземній валюті. Місячний ліміт на такі операції становить до 100 000 гривень в еквіваленті.

            Щодо P2P-переказів у національній валюті, ліміт на їх здійснення також становить до 100 000 гривень на місяць.

            Одними з найбільш використовуваних криптовалютних бірж в Україні вважаються Binance, Huobi, Kuna, KuCoin. На численні скарги користувачів саме цих бірж можна найчастіше натрапити на просторах мережі Інтернет.             При цьому Національний банк України зазначає, що обмеження не вплинуть на можливість українців розраховуватися з допомогою платіжних карток за товари та послуги за кордоном.

Україна у стані війни. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан і по сьогоднішній день діє військова агресія Російської Федерації проти України.

Війна Російської Федерації проти України змінила життя всіх українців, вплинула на всі сфери нашого життя, змусила пристосовуватись до нової реальності, жити і працювати за новими правилами та законами. Але не дивлячись на всі труднощі з якими стикається український народ, кожен з нас продовжує робити корисні справи для інших людей та допомагати один одному в цей складний час.

Підприємства здійснюють свою діяльність в межах своїх можливостей і перед керівниками та власниками бізнесу постає безліч питань як правильно діяти в тій чи іншій ситуації. Як правильно організувати робочий процес, як ефективніше використовувати людські ресурси, як оформити трудові відносини та  створити безпечні умови праці в зоні бойових дій, як відобразити збитки від втрати майна, як виплачувати зарплату, чи накладаються штрафи за порушення законодавства під час воєнного стану ? Багато питань і необхідно отримати швидку та правильну відповідь них.

Зі свого боку ми можемо запропонувати Вам допомогу в наступних питаннях:

• Разові консультації з бухгалтерських питань;
• Підготовка податкових декларацій;
• Допомога в нарахуванні та виплаті заробітної плати, та інших нарахувань працівникам, передбачених законодавством в умовах роботи підприємства;
• Розробимо алгоритм дій по реєстрації податкових накладних та в разі коли необхідна реєстрація розрахунку коригування;
• Допомога та підготовка документів для оформлення простою підприємства.

Вище перелічені пункти не є виключними і ТОВ «Перша Юридична» продовжує  працювати, ми намагаємось бути максимально корисними в умовах воєнного стану. Все змінилося за цей короткий проміжок часу, прийнято нові закони, які регулюють діяльність підприємств,  змінилися умови праці багатьох українців і наші спеціалісти відстежують зміни законодавства, вивчають їх та використовують їх на практиці, надають допомогу керівникам, бухгалтерам та простим громадянам України, які звертаються до нас за консультаціями та допомогою.

Зміни в законодавстві торкнулися всіх сфер діяльності: в трудовому законодавстві, що  безпосередньо впливають на взаємовідносини роботодавця та працівника та відповідно на систему оплати праці під час воєнного стану, зміни в торгівлі, зміни в ЗЕД- діяльності, зміни в банківській діяльності та фінустановах, розрахунки з валютою, в сфері освіти та охорони здоров’я та багатьох інших сферах життя. Перед бухгалтерами постає задача вивчити всі нововведення та застосувати їх в діяльності підприємства, а ТОВ «Перша Юридична» готова стати провідником на цьому тернистому шляху.

06 березня 2022 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України № 209 «Деякі питання державної реєстрації в умовах воєнного стану та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 164», встановлено, що в умовах воєнного стану державна реєстрація юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться державними реєстраторами, посадовими особами Міністерства юстиції, його територіальними органами.

Згідно наказу Міністерства юстиції України від 08 березня 2022 р. № 1083/5 на даний момент дозволяється проведення виключно таких реєстраційних дій:

• Державна реєстрація створення благодійних організацій та громадських об’єднань;
• Державна реєстрація змін до відомостей про благодійні організації, громадські об’єднання;
•  Державна реєстрація зміни керівника юридичної особи у зв’язку з його смертю;
• Державна реєстрація зміни місцезнаходження юридичної особи;
• Державна реєстрація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, казенних підприємств, державних підприємств, комунальних підприємств, комунальних організацій (установ, закладів), державних організацій (установ, закладів);
• Державна реєстрація зміни видів економічної діяльності фізичних осіб-підприємців.

 На даний момент, у період воєнних дій на території України, одним із актуальних питань являється, реєстрація благодійних організацій,  (благодійних фондів) та громадських організацій.

Компанія Перша Юридична пропонує Вам свої послуги, якщо Ви маєте на меті  зареєструвати благодійний фонд, зареєструвати міжнародний благодійний фонд,  зареєструвати громадську організацію. 

Будь-яка реєстрація неприбуткової громадської організації вимагає знань та досвіду, що безумовно дасть стовідсоткову гарантію отримання результату в короткі терміни.

Крім того, ми надаємо послуги з питань проведення будь-яких реєстраційних дій, які на даний момент проводять державні реєстратори при Міністерстві юстиції України.

Для реєстрації благодійної організації (благодійного фонду) та громадської організації необхідний наступний перелік відомостей та документів:

• Інформація про майбутнє найменування організації;
• Інформація про юридичну адресу організації;
• Інформація про засновників організації (копія паспорта та РНОКПП);
• Інформація про склад правління/посадових осіб організації (копія паспорта та РНОКПП);
• Інформація про основну мету діяльності організації;
• Контактна інформація.

Для більш детальної інформації можете зв’язатися з нами по телефону або написати нам на електронну адресу. Спеціалісти компанії Перша Юридична проконсультують вас і допоможуть вам провести усі реєстраційні дії.

14 березня 2022 року у Верховній Раді Україні були зареєстровані наступні, вкрай важливі для платників податку, законопроекти:

 – проект Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану» за № 7137-2 (далі за текстом -проект Закону № 7137-2).

 ⁃ проект Закону України про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану № 7137-д (далі за текстом – проект Закону № 7137-д).

У разі прийняття вищезгаданих законів   на платників податків чекає багато нововведень, запроваджених владою України у зв’язку із введенням воєнного стану на території України.

Так, проектом Закону № 7132-2 вносяться зміні до п.69.2. Податкового Кодексу України в частині проведення перевірок, зокрема, податкові перевірки не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються, крім:

 ⁃ фактичних перевірок.

 ⁃ камеральних перевірок декларацій або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) до яких подано заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, показники яких сформовані на підставі податкових накладних та/або розрахунків коригування, складених та зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або митних декларацій, за виключенням товарів (продукції), визначених підпунктами 215.3.1, 215.3.2, та 215.3.21, 215.3.31 пункту 215.3 статті 215 Кодексу.

Установлюється мораторій  на проведення документальних перевірок правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на період дії правового режиму воєнного стану, а також протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану.

Проектом Закону № 7137-д пропонується, що у випадку прийняття Закону фізичнім особам– підприємціям– платникам єдиного податку першої та другої групи, дозволяється не сплачувати єдиний податок.

При цьому такими особами декларація платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого цього пункту єдиний податок не сплачувався.

Також, проект Закону № 7137-д встановлює,  що платниками єдиного податку третьої групи можуть бути фізичні особи – підприємці та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми,у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 10 мільярдів гривень.

Платники податку на додану вартість очікують на тимчасове звільнення від сплаті ПДВ, а також податку на прібуток, замість сплати яких запроваджується ставка  податку 2% від обороту та ведення спрощеного обліку.

 Важливим буде нововведення в частині сплати єдиного внеску, про що вносяться зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», а саме: «Тимчасово, з 1 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року No 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, а також протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування такого воєнного стану платники єдиного внеску мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе.»

Крім того, проект Закону № 7132-2 передбачає внесення змін до п. 69.14 Податкового Кодексу, зокрема: «Тимчасово на період з березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком в якому припинено або скасовано воєнний стан, введеного згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року No 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї)), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також земельних ділянок (земельних часток (паїв)), які визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.»

Очікуємо на прийняття Верховною Радою Україні вищезгаданих законопроектів та їх підпісання Президентом України, про що ми невидкладно сповістимо Вас на нашому Телеграм-каналі та офіційному веб-порталі.

В період сучасної, демократичної України, створення власного бізнесу  залишається дуже актуальним питанням. Кожна людина, яка бажає створити власну компанію, офіційно отримувати дохід від підприємницької діяльності, під час процедури створення бізнесу зустрічається з низкою проблем та перешкод. Однією з найбільш популярних організаційно-правових форм юридичної особи є Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Розглянемо більш детально процедуру створення та ліквідації ТОВ.

Питання створення та ліквідації Товариств в Україні регулюється низкою нормативно-правових актів, а саме: Цивільним кодексом України (далі по тексту – ЦКУ), Господарським кодексом України (далі – ГКУ), Законом України № 755-IV від 15 травня 2003 року “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” (далі по тексту – ЗУ № 755-IV), Законом України № 2275-VIII від 06 лютого 2018 року «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі по тексту – ЗУ № 2275-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 1 статті 10 ЗУ № 2275-VIII створення товариства відбувається за рішенням його засновників. Також пунктом 2 статті 10 даного Закону передбачено, що у разі створення товариства кількома особами, при необхідності визначення взаємовідносин між ними щодо створення товариства може укладатися договір про створення товариства в письмовій формі.

Реєстрація ТОВ в Україні на даний момент можлива 2 варіантами, в електронній формі та в паперовій формі.

Для того, щоб розпочати процедуру реєстрації компанії, заявнику необхідно:

1. Оформити електронний підпис (Закон України № 2155-VIII від 05 жовтня 2017 року «Про електронні довірчі послуги») – для подачі документів в електронній формі;
2. Визначитись з найменуванням майбутньої компанії. Згідно ЗУ № 2275-VIII ТОВ може мати повне та скорочене найменування на українській та іноземній мовами. Також Наказом Міністерства юстиції України № 368/5 від 05 березня 2012 року «Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки» визначено виключний перелік символів та розділових знаків, які використовуються в найменуванні ТОВ і пунктом 2 даного Закону передбачено, що для найменування юридичної особи використовуються великі та малі літери. Також згідно частини 4 статті 16 ЗУ № 755-IV найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи. Згідно частини 5 статті 16 ЗУ № 755-IV в найменуванню юридичної особи забороняється використовувати повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, символіку комуністичних та тоталітарних режимів, терміни, абревіатури, похідні терміни, які заборонені іншими законодавчо-правовими актами.
3. Підібрати основний та додаткові види економічною діяльності, згідно класифікації видів економічної діяльності (КВЕД-2010). Для визначення основного та додаткових видів економічної діяльності можна використовувати онлайн сервісу Держстат України http://kved.ukrstat.gov.ua/KVED2010/kv10_i.html.
4. Інформація про місцезнаходження ТОВ. Згідно пункту 1 статті 93 ЦКУ місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи. Проте, на практиці, юридична та фактична адреса ТОВ може відрізнятися.
5. Відомості про засновників/учасників ТОВ. Згідно пункту 1 статті 114 ЦКУ учасником господарського товариства може бути фізична та юридична особа.
6. Визначити розмір статутного капіталу. Згідно пункту 1 статті 12 ЗУ № 2275-VIII розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Також згідно пункту 1 статті 13 даного Закону визначено, що вкладами засновників в статутний капітал можуть бути гроші, цінні папери та інше майно. На даний момент чинним законодавством України не передбачено мінімальний та максимальний розмір статутного капіталу.
7. Інформація про директора ТОВ. Директором господарських товариств може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність (пункт 1 статті 34 ЦКУ) або наділена повною цивільною дієздатністю (пункт 1 статті 35 ЦКУ). Слід звернути увагу, що згідно пункту 1 статті 42 Закону України № 5067-VI «Про зайнятість населення» у разі застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України можливе тільки після отримання дозволу на працевлаштування.
8. Вибір системи оподаткування. В залежності від вибраних видів економічної діяльності слід вибирати загальний податковий режим або спеціальний податковий режим. Згідно статті 9 Податкового кодексу України до загального податкового режиму відносяться наступні податки: податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість. До спеціальних податкових режимів відноситься спрощена система оподаткування, обліку та звітності – єдиний податок (Розділ XIV Податкового кодексу України).

Розглянемо більш детально процедуру реєстрації ТОВ в електронній формі та в паперовій формі.

1. Електронна форма реєстрації за допомогою порталу Дія:

Даний варіант підходить виключно для реєстрації компанії, яка діє на підставі модельного статуту (Постанова КМУ № 367 від 27 березня 2019 року “Деякі питання дерегуляції господарської діяльності” – далі по тексту – Постанова КМУ № 367).

Важливо!!!

Реєстрація ТОВ онлайн технічно можлива, при умові, що засновником/бенефіціарним власником ТОВ  є резидент, громадянин України, якому присвоєно Унікальний номер запису в реєстрі та який є власником біометричного документа (ID-картка та закордонний біометричний паспорт).
У разі того, якщо засновником/бенефіціарним власником є нерезидент-іноземна фізична чи юридична особа або резидент – громадянин України, який не має біометричного документа, реєстрація ТОВ можлива виключно в паперовій формі через Центрі надання адміністративних послуг (далі – ЦНАП).

Для реєстрації ТОВ онлайн необхідно:

1. Зареєструватися з допомогою електронного підпису на порталі Дія за посиланням diia.gov.ua;
2. Заповнити онлайн форму на реєстрацію ТОВ. При заповненні онлайн форми необхідно вибрати варіант модельного статуту «за замовчуванням» або певні опції для нього.
3. Вибрати відповідну систему оподаткування, яка автоматично буде надіслана до Державної податкової служби за місцем реєстрації ТОВ.
4. Після того, як ви заповните усі поля портал Дія сформує заяву, рішення, статут, заяву про вибір системи оподаткування та відправить їх державному реєстратору.

Слід звернути увагу, що згідно пункту 1 та 2 статті 6 Закону України № 851-IV від 22 травня 2003 року «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа використовується електронний підпис та накладенням електронного підпису завершується створення електронного документа. Пункт 1 статті 12 даного Закону передбачено, що перевірка цілісності електронного документа здійснюється шляхом перевірки електронного підпису.

2. Реєстрація  ТОВ в паперовій формі через ЦНАП

Для реєстрації ТОВ, згідно частини 1 статті 17 ЗУ № 755-IV заявником подається наступний перелік документів:

1. Заповнена реєстраційна форма 2, яка затвердження Наказом Міністерства юстиції України № 3268/5 від 18 листопада 2016 року «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»;
2. Примірник оригіналу або засвідчена нотаріальна копія рішення засновника (якщо засновником ТОВ є 1 особа) або протокол загальних зборів засновників (якщо засновниками ТОВ є 2 та більше осіб);
3. Структуру власності за формою та змістом, згідно Наказу Міністерства фінансів України № 163 від 19 березня 2021 року «Про затвердження Положення про форму та зміст структури власності»;
4. Установчий документ – статут – у разі, створення товариства на підставі власного установчого документа;
5. Документ, який підтверджує реєстрацію іноземної особи – у разі, якщо засновником ТОВ є іноземна юридична особа;
6. Витяг, виписка чи інший документ із державного судового, банківського, торговельного реєстру, в якому буде міститися повна інформація про іноземну юридичну особу, в тому числі про кінцевого бенефіціарного власника – у випадку, якщо засновником є іноземна юридична особа;
7. Нотаріальна копія документа особи, яка є кінцевим бенефіціарним власником.

Згідно пункту 1 статті 104 ЦКУ та пункту 1 статті 48 ЗУ № 2275-VIII ТОВ припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства регулюється Кодексом України з процедури банкрутства.

Згідно пункту 1 статті 110 ЦКУ юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або за рішенням суду.

Згідно пункту 1 статті 105 ЦКУ, якщо учасники ТОВ прийняли рішення про припинення юридичної особи, вони зобов’язані повідомити орган реєстрації протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення. Також в пункту 3 статті 105 ЦКУ зазначено, що учасники, які прийняли рішення про припинення призначають комісію з припинення, голову комісії та встановлюють порядок та строк заявлення кредиторами своїх вимог до ТОВ.

Звертаємо увагу, що строк заявлення своїх вимог до юридичної особи, що ліквідовується, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про припинення ТОВ (пункту 5 статті 105 ЦКУ).

Процедура припинення (ліквідації) ТОВ складається з наступних етапів:

1. Подача державному реєстратору примірника оригіналу або нотаріальної копії рішення про припинення. В даному рішенні зазначається, склад комісії з припинення, відомості про голову ліквідаційної комісії або ліквідатор (серія та номер паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків), місцезнаходження ліквідаційної комісії та строки заявлення кредиторами своїх вимог (частини 10 статті 17 ЗУ № 755-IV);
2. Закриття рахунків в банківських установах. Згідно пункту 3 статті 111 ЦКУ під час проведення процедури ліквідації ТОВ до завершення пред’явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія закриває рахунки, які відкриті у фінансових установах, окрім рахунку, яких використовується для розрахунку з кредиторами. Також відповідно до абзацу 2 пункту 147 Постанови Правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків – резидентів і нерезидентів» Голова ліквідаційної комісії або ліквідатор подає до банку заяву про закриття поточних та інших рахунків та копію рішення про ліквідацію ТОВ.
3. Проходження перевірки та зняття з обліку в Державній податковій службі. Згідно пункту 11.5 розділу ХІ Наказу Міністерства Фінансів України № 1588 від 09 грудня 2011 року «Про затвердження Порядку обліку платників податків і зборів» у зв’язку з ліквідацією юридичної особи податковий орган, після отримання інформації від державного реєстратора про початок процедури ліквідації, розпочинають та проводять процедуру перевірки по сплаті передбачених податків та зборів і процедуру зняття з обліку ТОВ, як платника податків. Згідно пункту 11.12 даного Наказу, після проходження перевірки податковий орган видає довідку за формою 30-ОПП та довідку за формою 12-ОППУНКТУ
4. Передача документів до архівної установи. Згідно пункту 4.25 Глави 4, Розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України № 656/5 від 08 квітня 2013 року «Про затвердження Правил роботи архівних установ України» у разі ліквідації юридичної особи документи підлягають передаванню в архівну установу. Пунктом 8 глави 3 розділу XV «Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях», які затверджені Наказом Міністерства юстиції України № 1000/5 від 18 червня 2015 року, передбачено, що для державної ліквідації ТОВ архівна установа, яка прийняла архівні документи видає довідку про прийняття документів. Перелік документів, які повинні передаватися до архівної установи зазначений у Наказі Міністерства юстиції України № 430/5 від 14.03.2013 року «Про затвердження Переліку видів документів, пов’язаних із забезпеченням соціального захисту громадян, що мають надходити до архівних установ у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, які не належать до джерел формування Національного архівного фонду».
5. Подача комплекту документів до державного реєстратора (частини 13 статті 17 ЗУ № 755-IV), а саме :
6. Заповнена реєстраційна форма 2, яка затвердження Наказом Міністерства юстиції України № 3268/5 від 18 листопада 2016 року «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»;
7. Довідка з архівної установи.

Звертаємо увагу, що згідно частини 6 та 7 статті 17 ЗУ № 755-IV можлива спрощенна процедура припинення юридичної особи. Даний варіант підходить у випадку, коли державний реєстратор не отримав відомості від державних органів про наявність заборгованості по сплаті передбачених податків та зборів ТОВ.

Враховуючи, вище викладене, хочу звернути увагу на те, що реєстрація та ліквідація компанії в Україні є досить складними процедурами. Тому задля недопущення помилок на певних етапах рекомендую вам, звертатися до спеціалістів в сфері корпоративного права.

07 серпня 2021 року вступили в силу зміни КМУ до Постанови № 259 від 18 березня 2020 року «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції на період установлення на всій території України карантину». Згідно даних змін КМУ виключив пункт, який передбачав звільнення від адміністративної відповідальності за ст. 203 КУпАП іноземців та осіб без громадянства та дозволяв покинути територію України протягом 30 днів з дня відміни карантину без накладання такого штрафу.

Після набрання чинності зміни до Постанови КМУ № 259, а саме з 07 серпня 2021 рок, звільнення від адміністративної відповідальності та накладення штрафу стосується тільки виключно тих іноземців та осіб без громадянства, які не мали змоги виїхати за межі території України або в установленому порядку не могли звернутися до територіальних органів/підрозділів Державної міграційної служби України із заявою про продовження строків перебування на території України з обставин, спричинених установленими обмеженнями в умовах карантину.

Також звертаємо увагу, що з моменту встановлення карантину та обмежень на всій території України перебіг тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства не припинявся і становить:

• для громадян держав з візовим порядком в’їзду – протягом наданого візою дозволеного строку перебування;
• для громадян держав з безвізовим порядком в’їзду – не більше ніж 90 днів протягом 180 днів;
• для громадян Республіки Білорусь – не більше ніж 180 днів протягом 365 днів.

Хочемо нагадати, що санкція ст. 203 КУпАП визначає застосування штрафу, у разі порушення строків тимчасового перебування на території України, у розмірі від 1700 грн. до 5100 грн.

 Історія людства пов’язана зі зведенням будівель, споруд та інших архітектурних об’єктів. Тому будівництво можна вважати однією із найстаріших галузей, яка підпала під звичаєве й правове регулювання. Це й не дивно, оскільки під час будівництва об’єкта нерухомого майна тісно переплітаються земельні, інженерні, архітектурні, соціально-економічні та інші питання. Особливо гостро питання правового регулювання й видачі дозволів на забудову постало в період урбанізації, оскільки хаотична забудова стрімко зростаючих міст призводила до погіршення як естетичної, так і транспортної складової міста.

 Наразі в Україні питання забудови безпосередньо чи опосередковано регулюються багатьма нормативно-правовими актами, як-от: Земельним, Цивільним та Господарським кодексами України, законами України “Про основи містобудування”, “Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності”, “Про Генеральну схему планування території України”, “Про архітектурну діяльність”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про оцінку впливу на довкілля”,”Про землеустрій”, “Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності”,”Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” та ін., а також чисельними підзаконними актами, виданими на виконання зазначених законів та профільного Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності” від 17.02.2011 р. № 3038-VI, зі змінами й доповненнями (далі – Закон № 3038).

 У цій статті ми розглянемо початковий і найважливіший етап – збір вихідних даних і отримання дозвільної документації на початок будівництва. Одразу акцентуємо увагу на те, що з позиції Закону № 3038 поняття терміну “будівництво” охоплює не лише нове будівництво, а й реконструкцію, реставрацію та/або капітальний ремонт об’єкта будівництва. І на всі ці дії потрібно отримати відповідну дозвільну документацію. Але з будь-якого правила є виняток, такі винятки містяться в Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об’єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженому постановою Кабміну від 07.06.2017 р. № 406.

Оскільки об’єкт будівництва тісно пов’язаний із земельною ділянкою (територією), на якій його споруджуватимуть, то найголовніше – здійснити правильний її вибір з відповідним цільовим призначенням, що дасть змогу здійснювати на ній забудову і звести саме бажаний об’єкт будівництва з огляду на наявний генеральний план населеного пункту, детальний план  території таіншу містобудівну документацію, а також з урахуванням червоних ліній (меж існуючих та запроєктованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення).

Зважаючи на те, що згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України під самочинним будівництвом розуміють випадки, коли житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, то отримання дозвільних документів на будівництво є необхідною законною підставою для реалізації будь-якого будівельного проєкту.

Законодавство України розглядає дозвіл на будівництво у двох аспектах: дозвіл на будівництво як сукупність процесів і етапів зведення об’єкта будівництва в Україні та дозвіл на будівництво (будівельний паспорт, дозвіл або повідомлення) як офіційний документ, який має видавати Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ), яка приходить на зміну Державній архітектурно-будівельній інспекції (ДАБІ), що перебуває в процесі ліквідації і є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Кабінет Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Необхідність отримання тих чи інших дозвільних документів тісно пов’язана з видами будівель і споруд, що підлягають зведенню.

Зокрема, стаття 32 Закону № 3038 вирізняє такі види будівель і споруд згідно з класами наслідків, тобто характеристиками рівня можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об’єкті або зовні такого об’єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або із втратою цілісності об’єкта. Віднесення об’єкта до певного класу наслідків (відповідальності) здійснює проєктна організація за погодженням із замовником будівництва.

До незначних наслідків (СС1) належать такі об’єкти:

– індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарські будівлі та споруди, гаражі, а також інші будівлі й споруди, які не належать до класів наслідків СС2 та СС3.

До середніх наслідків (СС2) належать об’єкти:

– характеристики можливих наслідків від відмови (стану об’єкта, за якого неможливо використовувати його або складову частину за функціональним призначенням) яких перевищують:

• рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які постійно перебуватимуть на об’єкті, –50 осіб;

• рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які періодично перебуватимуть на об’єкті,– 100 осіб;

• рівень матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або із втратою цілісності об’єкта, – 2500 мінімальних заробітних плат (до розрахунку збитків не включають збитки замовників будівництва, які будують об’єкти без залучення коштів державного або місцевого бюджетів, кредитних коштів, наданих під державні гарантії, коштів державних і комунальних підприємств, бюджетних установ);

– пам’ятки культурної спадщини національного та місцевого значення, визначені відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”;

– нове будівництво яких здійснюється в охоронній зоні пам’яток культурної спадщини національного та місцевого значення (розміри охоронної зони не можуть бути менші за два горизонтальні або два вертикальні розміри пам’ятки);

– об’єкти підвищеної небезпеки, ідентифіковані відповідно до Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”;

– житлові будинки понад чотири поверхи;

– об’єкти, які підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до Закону України “Про оцінку впливу на довкілля” (крім об’єктів, які виробляють електричну енергію з енергії вітру, за умови позитивного висновку уповноваженого органу з оцінки впливу на довкілля).

До значних наслідків (СС3) належать такі об’єкти:

– пам’ятки культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”;

– об’єкти підвищеної небезпеки, ідентифіковані відповідно до Закону України “Про об’єкти підвищеної небезпеки”;

– житлові, громадські або багатофункціональні будівлі заввишки понад 100 метрів та/або з рівнем можливої небезпеки для здоров’я і життя людей понад 400 осіб, які постійно перебувають на об’єкті.

Законодавець передбачив також спрощену процедуру отримання дозвільних документів для забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок, яка може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі – будівельний паспорт), який визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Такі будівлі й споруди можна зводити без розроблення проєкту будівництва, а якщо замовник таки хоче здійснити проєктування,то його здійснюють без отримання містобудівних умов та обмежень.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2011 р. № 103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, яким передбачено, що будівельний паспорт надає уповноважений орган містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів із дня надходження пакета документів, до якого входять:

– заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку;

– засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію;

– ескізні наміри забудови (місце розташування будівель і споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об’єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об’єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо);

– проєкт будівництва (за наявності);

– засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку)на забудову.

У разі зміни намірів забудови земельної ділянки (розміщення нових або реконструкція існуючих об’єктів), реалізація яких не перевищує гранично допустимих параметрів, до будівельного паспорта можуть вноситись зміни.

Якщо ж ваш об’єкт будівництва не підпадає під зазначені вище параметри об’єктів, які можна будувати на підставі будівельного паспорта за спрощеною процедурою, тоді ви повинні пройти весь шлях збору вихідних даних, як-от:

1. Отримати містобудівні умови та обмеження – документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проєктування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об’єктів будівництва, установлені законодавством та містобудівною документацією. Містобудівні умови та обмеження надають відповідні уповноважені органи містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника з додаванням відповідних документів, вичерпний перелік яких передбачено статтею 29 Закону № 3038, протягом 10 робочих днів із дня реєстрації заяви;
2. Отримати технічні умови – комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об’єкта будівництва, які мають відповідати його розрахунковим параметрам щодо водопостачання (з урахуванням потреб забезпечення пожежогасіння), тепло-, електро- і газопостачання, водовідведення, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод і телекомунікації. Технічні умови видають місцеві служби, підприємства, установи й організації, які відповідають за надання відповідних послуг.

Примітка: Містобудівні умови та обмеження і технічні умови є чинними до завершення будівництва об’єкта. Зміни до технічних умов можна вносити тільки за згодою замовника незалежно від зміни замовника або підприємства, установи та організації, які надали такі технічні умови.

• На підставі отриманих вихідних даних і власних вимог розробити завдання на проєктування та надати всі ці документи обраній проєктній організації для розроблення проєктної документації на будівництво з дотриманням вимог містобудівної документації, законодавства України, будівельних норм і правил. Розроблену проєктну документацію затверджує замовник, а затвердження проєктної документації на будівництво об’єктів, що споруджуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 31 Закону № 3038 передбачено вичерпний перелік випадків, коли проєктна документація підлягає обов’язковій експертизі, а саме обов’язковій експертизі підлягають проєкти будівництва об’єктів, які:

а) за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, – щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення;

б) споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами, – у частині міцності, надійності та довговічності будинків і споруд;

в) споруджуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також кредитів, наданих під державні гарантії, якщо їх кошторисна вартість перевищує 300 тисяч гривень, – щодо кошторисної частини проєктної документації;

г) підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України “Про оцінку впливу на довкілля” в частині врахування результатів оцінки впливу на довкілля.

Установлення випадків і порядку проведення експертизи проєктів будівництва іншими законами не допускається, а за рішенням замовника можна проводити також добровільну експертизу проєктів будівництва будь-яких інших об’єктів або окремих розділів проєктної документації.

Лише після того, як відповідно до класу наслідків і специфіки об’єкта будівництва ви зібрали відповідні зазначені вище документи, з’являється право на виконання підготовчих робіт (якщо їх не було виконано раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об’єктах, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із незначними наслідками (СС1), об’єктах, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) – після подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт, а от право на виконання підготовчих робіт (якщо їх не було виконано раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об’єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів із середніми(СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України “Про оцінку впливу на довкілля”, підключення об’єкта будівництва до інженерних мереж і споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконують без залучення субпідрядників) лише після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Інформацію про документ, що дає право на виконання будівельних робіт, а також відомості про клас наслідків (відповідальності) об’єкта, ідентифікатор об’єкта будівництва (закінченого будівництвом об’єкта), замовника та підрядників розміщують на відповідному стенді, який установлюють на будівельному майданчику в доступному для огляду місці (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них). Виконання будівельних робіт без відповідного зазначеного документа вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Форми повідомлення про початок виконання будівельних робіт і дозволу на виконання будівельних робіт, порядок їх подання, отримання, внесення змін та анулювання визначено Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 466.

Останніми роками тема інвестування грошових коштів (власних або запозичених) у придбання житлової нерухомості, яка розташована на території України, набуває неабиякої популярності. Забудовники презентують потенційному покупцю такої нерухомості (інвестору) неймовірної краси проекти забудови земельної ділянки під будівництво житлового комплексу із власною інфраструктурою, у тому числі, дитячим садочком, школою, закладом надання медичних послуг тощо.

Яскрава картинка та обіцянки забудовника стимулюють інвесторів укласти відповідний договір (або комплекс договорів) з метою придбання майнових (або речових) прав на об’єкт житлової нерухомості. Проте, нажаль, у подальшому, такі покупці  переходять із статусу «інвестора житлової нерухомості» у статус «покинутого інвестора житлової нерухомості».

Вищенаведена ситуація змушує останніх боротися із недобросовісними забудовниками, використовуючи найбільш дієвий спосіб захисту власних прав шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Найбільш поширеною проблемою інвестора після внесення останнім вкладу у рахунок сплати вартості придбання об’єкта житлової нерухомості є порушення забудовником строків введення житлового будинку в експлуатацію, та, відповідно, набуття права власності на об’єкт нерухомості, що є наслідком – прострочення моменту передання покупцю об’єкта житлової нерухомості згідно умов відповідного договору.

На практиці, це виглядає наступним чином. Забудовник (або власник земельної ділянки, особа якого стає відомою лише під час укладення відповідного договору), з метою залучення достатньої суми грошових інвестицій для реалізації проекту забудови, або продовження будівництва житлового будинку, анонсує дату завершення реалізації такого проекту, нерідко із розподілом етапів будівництва на певні черги будівництва. Саме на ці дед-лайни і звертає увагу потенційний покупець до моменту його звернення до офісу продаж забудовника. Проте, насправді, анонсовані забудовником строки є такими, що легко переносяться останнім у часовому проміжку з причини, як-то: несприятливі погодні умови, затримки у поставці будівельних матеріалів, недостатня сума грошових коштів у фонді інвестування будівництва тощо. Насамкінець, покупцю майнових прав на об’єкт нерухомості справедливим чином набридає чути безкінечні обіцянки менеджера із офісу продажу квартир «від забудовника» щодо дати завершення реалізації вищевказаного проекту, що змушує  такого покупця звернутися до суду із відповідним позовом з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Нагадаємо, що відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного Кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

При цьому, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частина 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, до набуття покупцем права власності на об’єкт інвестування (наприклад, житлову квартиру) останній перебуває у залежності від забудовника щодо факту завершення виконання будівельних робіт із будівництва житлового будинку, в якому знаходиться такий об’єкт, юридичного факту введення вищевказаного будинку в експлуатацію із дотриманням вимог чинного законодавства України, а також юридичного факту набуття забудовником права власності на житловий будинок. Лише після настання останньої юридичної події – реєстрація забудовником (власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок) речових прав на вищевказаний житловий будинок, останній передає покупцю речові права на об’єкт житлової нерухомості, у придбання якого останнім інвестовані грошові кошти (власні або запозичені).

Варто відзначити чималу кількість варіантів залучення потенційним покупцем житлової нерухомості інвестицій (грошових коштів), що безпосередньо впливає на обраний у подальшому спосіб захисту порушених прав інвестора. Отже, схемами залучення інвестицій можуть бути одна із наступних:

1. Укладення попереднього договору купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна;
2. Укладення договору купівлі-продажу майнових прав на об’єкт нерухомого майна;
3. Укладення інвестиційного договору;
4. Участь у кооперативі (наприклад, житловому);
5. Інвестування через фонди фінансування будівництва, або фонди операцій з нерухомістю, або інститути спільного інвестування, або шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов’язань за якими здійснюється шляхом передачі об’єкта (частини об’єкта) житлового будівництва;
6. Укладення договору пайової участі;
7. Укладення договору купівлі-продажу деривативу;
8. Інші схеми залучення інвестицій відповідно до чинного законодавства України.

Так, наприклад, у випадку придбання інвестором майнових прав на об’єкт нерухомого майна, наприклад, на підставі, договору купівлі-продажу майнових прав на житлову нерухомість (квартиру), та затягнення забудовником (особою власника земельної ділянки, на якій знаходиться житловий будинок) моменту оформлення права власності на житловий будинок, в якому знаходиться спірний об’єкт, попри факт отримання належного документу, що підтверджує факт прийняття цього будинку в експлуатацію, належним способом захисту порушених прав такого інвестора є визнання майнових прав на об’єкт інвестування (квартиру).

Щодо обрання покупцем саме вищевказаного способу захисту майнових прав  зробив відповідний висновок Верховний Суд України у своїй постанові від                                18 листопада 2015 року по справі  № 6-1858цс15: «Оскільки згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, то суд, застосовуючи цю норму, повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 Цивільного кодексу України. Тобто, суд зазначив, що під час судового захисту порушених прав інвестору необхідно довести, чи набув він прав та обов’язків власника об’єкта нерухомості, проте таке право не визнається чи оспорюється забудовником. У противному випадку, коли, об’єкт житлової нерухомості (багатоквартирний житловий будинок) введений в експлуатацію, інвестором сплачена повна вартість придбання майнових прав на спірний об’єкт, проте забудовник, з невідомих причин не оформлює право власності на такий будинок, захист порушених прав можливий не через визнання права власності на нерухомість, а через визнання права на майнові права на об’єкт інвестування.»

Станом на сьогоднішній день, суди продовжують дотримуватися вищевказаної позиції під час вирішення подібних спорів  (справа № 761/5598/15-ц; справа                                     № 755/11287/20; справа № 638/15612/20; справа №14-606цс18, справа № 14-39 цс19).

Зокрема, у справі № 761/5598/15-ц  суд зазначив, що, подекуди, трапляються випадки неможливості покупця зареєструвати речові права на новостворений об’єкт через неподання забудовником необхідних документів до органів Реєстраційної служби:  документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси; затверджений особою забудовника перелік фізичних та юридичних осіб, кошти яких залучалися на інвестування (фінансування) об`єкта будівництва. Суд також зазначає, що оскільки невчинення відповідачем дій на виконання умов укладеного з позивачем договору, унеможливлює реалізацію позивачем своїх майнових прав на об`єкт інвестування у встановленому законом порядку, тому такі права підлягають захисту, в тому числі, і шляхом їх визнання в судовому порядку.

Вищенаведене дозволяє зробити висновок, що такий спосіб захисту як визнання майнових прав на об’єкт інвестування у судовому порядку є підставою для підтвердження судом факту виникнення у покупця майнових прав на об’єкт інвестування на підставі, зокрема, договору купівлі-продажу майнових прав на об’єкт нерухомості, що надає, у подальшому, право такого покупця зобов’язати недобросовісного продавця зареєструвати право власності на об’єкт нерухомого майна з подальшою передачею покупцеві об’єкта купівлі-продажу.

Іншим способом захисту порушених прав покупця у випадку затягування продавцем майнових прав на об’єкт нерухомості моменту оформлення власних речових прав на об’єкт будівництва,  може бути розірвання відповідного договору, повернення сплачених таким покупцем грошових коштів у рахунок придбання майнових прав на спірний об’єкт, а також стягнення пені за затримку строків передання продавцем спірного об’єкта покупцеві. При цьому, варто застерегти, що застосування наслідків розірвання вищевказаного договору залежить від умов спірного договору. У зв’язку із чим  звертаємо Вашу увагу на обов’язковість здійснення пильного аналізу умов будь-якого договору перед його укладенням із контрагентом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного Кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При цьому, як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 04 лютого 2021 року по справі № 607/1579/19: «Під час вирішення питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.»

Натомість, у цій же постанові, предметом спору в якій було розірвання укладеного договору та стягнення сплачених за цим договором платежів, а також пені за прострочення виконання зобов`язання, Верховний Суд визнав, що у випадку прострочення виконання забудовником зобов’язань із закінчення будівництва та передання позивачу у власність спірної квартири у чітко визначений строк, останній має право розірвати такий договір через істотне порушення його умов забудовником.

Отже, за загальним правилом, у випадку, зокрема, прострочення виконання контрагентом покупця майнових (речових) прав на об’єкт житлової нерухомості взятих на себе зобов’язань щодо завершення будівництва об’єкта нерухомого майна, або передання майнових прав на об’єкт нерухомого права, або передання речових прав на нерухоме майно тощо, в залежності від предмета договору, потерпіла сторона договору (інвестор) має право розірвати спірний договір, із застосування відповідних наслідків розірвання такого договору.

Повертаючись до теми можливого стягнення потерпілою стороною суми пені за прострочення виконання забудовником зобов’язань щодо виконання умов відповідного договору, Верховний Суд визнав, що в окремо визначених випадках відносини між забудовником та інвестором підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, обов’язковою вимогою для застосування можливостей, які надаються потерпілій стороні як споживачу має бути характер виконання робіт, або надання послуг як предмет спірного договору.

Так, наприклад, у справі № 686/19326/15-ц щодо визнання неправомірними дій відповідача щодо односторонньої зміни умов інвестиційного договору, зобов`язання внести зміни в інвестиційний договір, надання довідки про сплату повної вартості об`єкта інвестування квартири, акту прийому-передачі квартири, витягу з реєстру власників квартир, стягнення витрат на придбання газового котла та пені за прострочення виконання зобов`язання, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів», норм Цивільного Кодексу України та умов інвестиційного договору, з якого не вбачалося, що позивач є споживачем, а відповідач є виконавцем, що надає послуги, в розумінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, вкрай важливо здійснити системний аналіз умов договору з метою формулювання висновку, чи вважаються сторони спірного договору виконавцем та споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». У випадку підтвердження цього висновку, інвестор має право відмовитися від спірного договору, відшкодувати завдані збитки, застосувати до особи, із якою укладений такий договір, пеню у якості штрафних санкцій, а також вимагати відшкодування моральної шкоди за прострочення виконання робіт із будівництва об’єкта нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов’язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Верховний Суд, під час розгляду справи № 522/1029/18 також відзначив, що «визнання ж права власності на об’єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами Цивільного кодексу України чи іншими нормативними актами не передбачено». У противному випадку, належним способом захисту порушених прав інвестора повинно бути звернення останнього до суду із позовною вимогою про відшкодування завданих збитків.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством.

20 травня 2021 року Верховний Суд, під час вирішення справи   № 607/1569/19 зробив наступний висновок:

«Установивши, що ОСОБА_1 виконав умови договору, повністю вніс обумовлену в договорі суму, а ОСОБА_2 допустила істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеної будівництвом квартири, на час розгляду справи готовність незавершеного будівництва становить 3 %, при тому, що планове завершення будівництва та здача 9-ти поверхового житлового будинку в експлуатацію встановлено – ІІ квартал 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача пені у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в межах річного строку позовної давності (частина друга статті 258 ЦК України). При цьому, при розрахунку суми пені судом застосовано положення частини третьої статті 551 ЦК України.»

Такими чином, у випадку визнання покупцем (інвестором) майнових прав на об’єкт нерухомості споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», останній, у випадку порушення виконання забудовником вимог договору щодо своєчасного та/або якісного виконання будівельних робіт, або надання послуг, має право під час звернення до суду із позовною вимогою щодо розірвання договору та повернення наперед сплаченої суми грошових коштів у якості вартості придбання вищевказаних прав, стягнути з винної сторони пеню у розмірі залежно від вартості майнових прав на об’єкт нерухомості.

Крім того, 07 жовтня 2020 року Верховний Суд у своїй постанові по справі                               № 755/3509/18 підтвердив право такого споживача на відшкодування моральної шкоди:

«З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб’єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.»

На наш погляд, вищенаведена позиція Верховного Суду надає право інвесторам на відшкодування моральної шкоди за спричинені емоційні страждання під час очікування виконання забудовником усіх взятих на себе умовами відповідного договору зобов’язань, незалежно від факту згадування про таке право інвестора у відповідному договорі. Адже, практика показує, що контрагент інвестора є «незламним», коли мова йде про зміну умов та порядку оплати вартості майнових (речових) прав на об’єкт нерухомості згідно умов відповідного договору. При цьому, здебільшого, такі умови зобов’язують покупця (інвестора) оплатити «вартість прав» на умовах 100% передоплати. Тому, цілком зрозуміло, що покупець об’єкта нерухомого майна (інвестор) перебуває у стані безперервного стресу до дня передання останньому вищевказаного об’єкта.

Повертаючись до теми належного обрання способу захисту порушених майнових (речових) прав на спірний об’єкт, відзначимо також наступний варіант розвитку подій.

Нерідко трапляються випадки, коли житловий будинок, в якому знаходиться спірний об’єкт нерухомого майна, права на який придбані інвестором є прийнятим в експлуатацію, та замовником будівельних робіт (забудовником) оформлене право власності на такий житловий будинок, проте останнім не визнається право інвестора реалізовувати правомочності власника спірного об’єкта нерухомого майна. У такому разі, належним способом захисту порушених прав інвестора є визнання права власності на об’єкт нерухомості у порядку, визначеному ст. 392 Цивільного Кодексу України.

Нагадаємо, що відповідно до ст. 392 Цивільного Кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такої позиції дотримувався Верховний Суд України по справі № 6-129цс14                            «у такому випадку рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права».

Згідно чинної редакції Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об’єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, у тому числі, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 вищеназваного Закону).

Щодо питання практики вирішення спорів між державними органами та забудовниками.

Перш за все, звернімо увагу на надану чинним містобудівним законодавством можливість органу державного архітектурно-будівельного контролю скасовувати документ, що надає право на початок виконання будівельних робіт у нижчеперелічених випадках.

Так, відповідно до п 15 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 р. № 466  у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання наведених у надісланому повідомленні недостовірних даних, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягає скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю.»

При цьому, орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, шляхом видачі відповідного розпорядчого акта. Вищевказаний орган виключає з реєстру запис про реєстрацію повідомлення не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення органом державного архітектурно-будівельного контролю про таке скасування.

Негативна практика розгляду судами спорів забудовника із органом державного архітектурно-будівельного контролю щодо скасування наказу про скасування відповідного дозвільного документу, що надає право на початок виконання будівельних робіт (повідомлення про початок виконання будівельних робіт, або дозвіл про початок виконання будівельних робіт) підтверджує факт діяльності владного органу у межах чинного законодавства України, та, відповідно, протиправність дій замовника будівництва під час виконання вимог містобудівного законодавства України.

До прикладу наведемо позицію Верховного Суду по справі № 826/1419/18, яка викладена у постанові від 15 липня 2020 року, щодо відмови у задоволенні скарги забудовника про скасування наказу про анулювання дозвільного документу:

«Отже, скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт можливо лише, якщо буде встановлено наявність у декларації недостовірних даних або розбіжностей, які дають підставу вважати об`єкт самочинним будівництвом. При цьому, під виявленням недостовірних даних у зареєстрованій декларації розуміється встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 695/3442/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 826/16382/15, від 17 жовтня 2019 року у справі                                     № 826/6988/16.»

Здебільшого, подання уповноваженим органом державної влади судового позову ґрунтується на встановленому та підтвердженому відповідними доказами факті невиконання забудовником припису владного органу про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів.

Практика показує, що вищевказаним порушенням є, зокрема, невідповідність стану виконання будівельних робіт технічним показникам, які зазначені у проектній документації на об’єкт будівництва, або порушення забудовником будівельних норм, стандартів та правил під час виконання будівельних робіт тощо.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 Цивільного Кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Системний аналіз законодавства України, яке регулює взаємовідносини забудовника та органів державної влади та/або місцевого самоврядування у сфері будівництва надає підстави зробити висновок, що обов’язковою підставою звернення владного органу до суду про зобов’язання забудовника провести перебудову об’єкта будівництва є факт невиконання забудовником умов припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів, що підтверджується складеним таким владним органом акту про проведення позапланової перевірки та доказами вчинення забудовником відповідного порушення вимог містобудівного законодавства України.

Вищевказаної позиції також дотримується Верховний Суд, зазначивши у своїй постанові від  29 січня 2020 року по справі  №822/2149/18 наступне:

«Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.»

Надалі, стаття 376 вищезгаданого Цивільного Кодексу України встановлює, що якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов’язана відшкодувати витрати, пов’язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, чинне законодавство України допускає, що у випадку невиконання забудовником умов припису органу архітектурно-будівельного контролю про усунення порушень вимог містобудівного законодавства останній має право звернутися до суду із позовом про знесення об’єкта виконання будівельних робіт.

У той же час, чинне законодавство України передбачає випадки безспірного звернення владного органу до суду із позовом про знесення самочинного будівництва, яким є, власне, об’єкт будівництва, який будується на земельній ділянці, яка не була відведена для мети виконання будівельних робіт, або у випадку відсутності документу, який дає право на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Верховний Суд у своїй постанові від 29 січня 2020 року по справі №822/2149/18 сформував надзвичайно важливий висновок: «Якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (б) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (в) належно затвердженого проекту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об’єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.»

Отже, Верховний Суд визнав, що обов’язковому (безальтернативному) знесенню об’єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об’єкт побудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В інших випадках передумовою звернення владного органу до суду із позовом про знесення самочинного будівництва повинен бути факт невиконання умов припису про усунення порушень містобудівного законодавства України.

З огляду на вищевказане, не зайвим є звернути увагу потенційних покупців житлової нерухомості на нині встановлений факт масового виконання забудовниками будівельних робіт із зведення об’єктів житлової інфраструктури на земельній ділянці, яка не належить останньому на передбаченій законом  правовій підставі (тобто відсутній акт про право власності на земельну ділянку, або договір оренди земельної ділянки, або договір про встановлення сервітуту, або акт на право постійного користування), або така земельна ділянка належить до іншої категорії цільового використання (виду використання у межах функціонального призначення) земельної ділянки, що є відмінним від характеру фактичної забудови.

З приводу цього, позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 520/8970/18, є наступною:

«Таким чином, суд доходить до висновку про невідповідність цільового призначення земельної ділянки, на якій позивачем здійснюється будівництво, фактичним намірам забудови, що є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, оскільки він будується на земельній ділянці не відведеній для цієї мети.

Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі № 520/8970/18.»

Зазначимо, що матеріалами справи № 520/8970/18 було встановлено, що метою виконання забудовником будівельних робіт було будівництво багатоквартирного житлового будинку, що підтверджується проектною документацією. При цьому,   відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку цільовим призначенням земельної ділянки, яка використовувалась під забудову,  є індивідуальне житлове, гаражне і дачне будівництво. Більш того, Генеральний план міста та проект планування його приміської зони на період до 2020 року встановлював функціональне призначення такої земельної ділянки – територіальна садибна забудова.

Отже, вкрай важливо здійснювати забудову земельної ділянки у суворій відповідності із видом цільового призначення земельної ділянки, яка використовується під забудову. У противному випадку, таке самовілля забудовника (замовника будівельних робіт) має наслідком визнання об’єкту будівництва, який будується на такій земельній ділянці, самочинним об’єктом будівництвом, що підлягає знесенню.

При цьому, говорячи про практику подання відповідним органом державної влади судового позову про знесення об’єктів самочинного будівництва, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, аналіз Єдиного Державного реєстру судових рішень  дає підстави зробити висновок на недостатню кількість таких судових спорів. У будь-якому випадку, вищенаведене не означає відсутність інших ризиків, з якими може стикнутися забудовник на шляху до оформлення права власності на об’єкт такого будівництва, або, у подальшому: скасування дозвільного документу, який надає право на виконання будівельних робіт, розірвання договору оренди земельної ділянки через істотне порушення забудовником умов такого договору, неможливість прийняття об’єкта будівництва в експлуатацію, затримка строків оформлення речового права власності на об’єкт будівництва тощо.

Зважаючи на вищевикладене, констатуємо про надзвичайну важливість серйозного підходу потенційного покупця (інвестора) житлової нерухомості, яка розташована на території України, до здійснення правового аналізу документів, до моменту придбання останнім майнових (речових) прав на об’єкт нерухомого майна. Адже реалії сьогодення показують, що ризики придбання майнових прав на об’єкт нерухомого майна є надзвичайно високими для потенційного покупця (інвестора).