Оприлюднено

Розірвання шлюбу онлайн. Як подати на розлучення онлайн в Україні?

В умовах воєнного стану варто констатувати той факт, що в Україні, на жаль, зросла кількість розлучень, які відбуваються саме через роз’єднання подружніх пар, сімей, зумовлених переїздом жінок та дітей за межі України. В таких випадках постає питання, чи можна розлучитися, якщо подружжя чи один з подружжя перебуває за кордоном? Чи можна це зробити в Україні, в тому числі, не з’являючись до суду, онлайн? Отже, спробуємо розібратися.

Варто сказати, що в умовах воєнного стану, за умов, коли обидва з подружжя або один з них перебуває за межами України, найбільш популярним є дистанційне розлучення (онлайн), що дає можливість бажаючим розірвати шлюб не приїздити в Україну, не відвідувати судові засідання і рішення суду про розірвання шлюбу отримати поштою.

Загальний порядок розірвання шлюбу в Україні

Якщо в загальному описувати шляхи (способи) припинення (розірвання) шлюбу в Україні, то таких варіанти є два:

  1. Позасудовий порядок припинення (розірвання) шлюбу, коли розірвання шлюбу відбувається у відділі державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі – ДРАЦС) і виключно у випадках, якщо у вас немає дітей або вони є повнолітніми. В такому випадку, подружжю особисто потрібно заповнити та подати спільну заяву про розірвання шлюбу. У випадку, якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу ДРАЦС, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий з подружжя. Однак, таку заяву, на жаль, подати онлайн – не можна.
  2. Судовий порядок припинення (розірвання) шлюбу в Україні, коли розірвання шлюбу може відбуватися за спільною заявою подружжя або за заявою одного з подружжя шляхом подання такої зави до суду, при цьому наявність чи відсутність дітей, їх вік, у такому випадку – немає значення, крім того таку заяву можна подати онлайн, фізично не перебуваючи в Україні. А тому такий варіант розірвання шлюбу, особливо під час війни, став найбільш актуальним і популярним.

Особливості розірвання шлюбу онлайн

У випадку обрання судового порядку розірвання шлюбу, заяву про розірвання шлюбу можна подати одному з подружжя через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд». Для цього достатньо зареєструватися в «Електронному суді». Реєстрація в електронному кабінеті «Електронний суд» фізичної особи досить проста та потребує лише наявності ключа з кваліфікованим електронним підписом (КЕП), який може бути виданий одним із акредитованих центрів Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг (зокрема, АТ «Приватбанк», АТ «Правекс Банк», тощо).

Однак, простіше звернутися до адвоката, який, після підписання з вами договору про надання правової допомоги (зокрема, за допомогою, електронного цифрового підпису), фахово, швидко та якісно, без вашої участі та вашої присутності, зможе підготувати позовну заяву, зібрати всі необхідні документи, сплатити судовий збір, подати всі документи до суду та отримати рішення суду про розірвання шлюбу і всі ці дії ваш адвокат може здійснити самостійно онлайн через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд».

Необхідні документи для подання заяви про розлучення

Для розірвання шлюбу онлайн від Вас, як ініціатора розірвання шлюбу, вимагається мінімум документів, а саме: копія свідоцтва про шлюб, копія Вашого паспорту та РНОКПП, копія свідоцтва про народження дитини/дітей (у випадку наявності неповнолітніх дітей). Також можуть надаватися копії документів іншого з подружжя (у разі їх наявності).

Для більш детальної консультації та особливостей розлучення онлайн Ви можете звернутися до фахівців Юридичної компанії «Перша юридична», заповнивши форму заявки на нашому сайті, зв’язавшись через пошту або месенджери або просто зателефонувавши нам за телефоном: +38 (044) 35-35-164, +38 (067) 306-89-89, +38 (063) 45-85-448, +38 (099) 367-89-89.

Оприлюднено

Як скласти договір оренди квартири

Оренда нерухомості – невід’ємна частина життя чи не кожного українця, адже майже кожен з нас хоча б один раз у житті винаймав житло чи здавав його в оренду. Отже в цій оглядовій статті ми коротко зупинимося на особливостях складення договору оренди квартири.

Отже, перш за все варто відзначити, що договір оренди квартири складається в простій письмовій формі без вимог до його нотаріального посвідчення. Виняток становить лише договір оренди житла з викупом, адже такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Сторонами договору оренди можуть виступати як фізичні особи, так і юридичні особи. Звісно, найбільш поширеними випадками є здача в найм (оренду) житла між фізичними особами. Отже, більш детально зупинимося саме на такому випадку.

Для того, щоб скласти договір оренди і максимально убезпечити себе від ризиків в майбутньому, краще за все одразу звернутися до юриста чи адвоката.

Хоча на практиці, ми розуміємо, що далеко не всі користуються послугами фахового юриста аби здати в найм квартиру або винайняти житло. До того ж, якщо для процесу пошуку житла чи його здачі в оренду ви залучаєте рієлтора, то він має своєму розпорядженні такий шаблон договору, що значно спрощує вам життя.

Однак нерідко люди самостійно розміщують оголошення на публічних інтернет-платформах з метою здачі житла в оренду або пошуку житла для проживання і самостійно складають договір оренди, взявши за основу шаблон договору із інтернету чи інших доступних джерел.

Отже, для того, щоб уникнути або, принаймні, мінімізувати ризики в майбутньому, під час складання договору оренди житла, варто виділити ряд умов, які за будь-яких обставин мають бути прописані у вашому договорі.

Таким чином, для того, щоб договір оренди вважався укладеним, в ньому обов’язково мають бути визначені істотні умови такі умови як: предмет, ціна та строк дії договору.

За загальним правилом для укладення будь-якого договору сторонам необхідно визначити його істотні умови, зокрема, предмет договору, а також інші істотні або необхідні для договору даного виду умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, з огляду на чинне законодавство України та аналогію норм закону, якими врегульоване питання оренди житла, ми виокремили наступні істотні умови договору оренди житла, які рекомендуємо визначати в договорах оренди квартири, а саме:

  1. Предмет договору – це, власне, інформація про об’єкт, тобто характеристики квартири, яку ви маєте намір винаймати чи здавати в оренду – її точна адреса, площа, а також технічний план квартири.
    Для цього наполегливо рекомендуємо отримати у власника квартири (чи його уповноваженого представника) копії правовстановлюючих документів на квартиру, що підтверджують право власності на цю квартиру або право користування і розпорядження нею!
    Також варто отримати копію технічного паспорту на квартиру, де зазначено план-схему даної квартири.
    При цьому, на практиці власники квартири (чи їх уповноважені представники) досить часто відмовляють потенційним орендарям у наданні копій таких документів, а оригінали документів про право власності можуть надати лише для огляду, як виняток. Тому, для потенційних орендарів житла ми наполегливо рекомендуємо скористатися сервісом Міністерства юстиції України, де можна в будь-який момент онлайн замовити актуальну інформацію з Державного реєстру речових право (ДРРП) на нерухоме майно про право власності на квартиру, що вас зацікавила. Для цього достатньо знати точну адресу квартири (пошук за адресою) або РНОКПП/ПІП власника квартири. Вартість такої інформації орієнтовно становить 30 гривень. Щоправда, за допомогою ДРРП ви не зможете побачити актуальну інформацію, якщо ця квартира була набута у власність (придбана) до 2013 року і після цього не була зареєстрована у ДРРП. Тому, якщо інформації про квартиру, яка вас зацікавила в ДРРП немає, ми наполегливо рекомендуємо потенційним орендарям таки отримати у власника (чи їх уповноваженого представника) хоча б копію документа, що засвідчує право власності на квартиру (договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину, тощо).
  2. Термін оренди – вказати дату початку та закінчення терміну оренди або термін дії договору оренди. За загальним правилом, на практиці документом, який засвідчує факт передачі квартири в оренду та її прийняття орендарем, є акт приймання-передачі, що підписується сторонами в момент передачі ключів на квартиру, і саме з цього моменту відліковується термін оренди.
    !!! Звертаємо увагу, що під час підписання акт приймання-передачі квартири, варто зазначити (перерахувати) все майно, яке знаходиться в квартирі на момент його здачі, його кількість, а також його якісні характеристики (модель, марка, якщо мова йде про побутову чи іншу техніку/обладнання), а також стан такого майна. Якщо майно має певні явні недоліки (наприклад, подряпини, чи інші дефекти) варто обов’язково зазначити про це в акті, що в майбутньому убезпечить вас як орендаря від можливих претензій зі сторони орендодавця.
  3. Орендна плата – сума орендної плати (з чого саме вона складається), строк та спосіб її оплати (банківським переказом, готівкою, тощо), умови її перегляду.
    Тут варто звернути увагу на той факт, що на практиці досить часто орендна плата сплачується саме готівкою, а не банківським переказом. У випадку сплати орендної плати готівкою ми рекомендуємо підписувати будь-який письмовий документ між орендарем і орендодавцем, що підтверджує суму орендної плати, яка сплачується, а також період, за який сплачується такий платіж. Це може бути двосторонній акт приймання-передачі коштів, або окремий додаток до договору оренди квартири, в якому буде міститися своєрідний графік платежів, де буде вказана сума, період сплати і підписи сторін.
    !!! Звертаємо вашу увагу, що сторонами, в документі, що підтверджує факт прийняття орендної плати можуть бути лише сторони договору оренди або їх уповноважені представники, на підтвердження чого має бути пред’явлена відповідна довіреність (нотаріально посвідчена), в якій буде визначено повноваження на прийняття/передачу коштів, залежно від того, хто діє на підставі довіреності (орендодавець чи орендар).
  4. Гарантійні платежі (застава) – тут зазвичай сторони визначають розмір застави (як правило в розмірі орендного платежу за 1 місяць, з метою покриття можливих збитків чи інших майнових вимог орендодавця до орендаря у майбутньому).
    !!! У випадку сплати гарантійного платежу (заставної суми) варто підписати двосторонній документ (див. коментар до п. 3).
  5. Правила користування квартирою – тут варто визначити, чи мають право проживати з орендарем інші мешканці, якщо таке право визначене умова договору, то варто ідентифікувати таких мешканців і вписати їх дані у договір (їх ПІП, паспортні дані, РНОКПП, місце реєстрації, тощо). Також рекомендуємо отримати копії документів, що посвідчують особу таких мешканців.
  6. Права і обов’язки сторін – Визначається перелік прав та обов’язків орендодавця та орендаря;
  7. Умови розірвання (дострокового припинення) договору оренди та порядок повернення сплачених сум у вигляді гарантійного платежу (застави) – Визначаються випадки, за яких будь-яка із сторін договору має право на дострокове припинення (розірвання) договору. Зазвичай такими випадками є порушення будь-якою із сторін своїх обов’язків, визначених договором оренди, або завчасне повідомлення іншої сторони про таке дострокове припинення – за відсутності порушень умов договору. При цьому, у разі сплати орендарем гарантійного платежу (заставної суми) варто передбачити, в яких випадках сплачені кошти підлягають поверненню.
  8. Відповідальність сторін – це важливий інструмент, який убезпечить кожну із сторін від можливих «зловживань» чи порушень своїх обов’язків іншою стороною. У випадку затримки сплати орендної плати та/або комунальних платежів це може бути пеня, яка нараховується за кожний день порушення строку сплати і компенсація завданих збитків, у випадку завдання шкоди майну орендодавця.
  9. Реквізити та підписи сторін. Важливо зазначити всі реквізити орендаря та орендодавця, що включають в себе ПІП, паспортні дані, адреса реєстрації, РНОКПП, номер телефону, адресу електронної пошти (за наявності). !!! Наполегливо радимо під час підписання договору оренди квартири сторонам, які підписують договір, обмінятися копіями паспортів сторін та їх РНОКПП.

Щоб бути впевненими у захисті своїх прав та своєї нерухомості, рекомендуємо звернутися до нашої юридичної компанії “Перша Юридична”, наші юристи мають великий досвід договірної роботи і врахують усі ваші побажання та максимально захистять ваші права. Допоможемо скласти договір будь-якої складності!

Оприлюднено

Як подати на аліменти?

Загальні кроки подання на отримання аліментів

Процедура підготовки документів для стягнення аліментів на дитину в Україні є досить стандартною і зазвичай вона відрізняється в залежності від того, в якому вигляді є намір заявника стягнути суму аліментів: у твердій грошовій сумі незалежно від доходу платника аліментів або в певному розмірі (частині) від доходів платника аліментів. В залежності від цього відрізнятиметься перелік доказів (документів), необхідних для підготовки позовної заяви/судового наказу.

Отже, якщо один з батьків, на утриманні якого перебуває неповнолітня дитина, має намір отримувати аліменти на дитину від іншого з подружжя, варто пам’ятати, що ця процедура може вирішена добровільно – за згодою обох сторін, або без згоди іншої сторони – в судовому порядку.

Якщо є згода другого з батьків чи домовленість обох батьків про сплату аліментів на утримання дитини, їх розмір, строки виплати або сплату додаткових витрат (за бажанням другого з подружжя) на дитину (зокрема, пов’язаних з розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо), батьки можуть безпосередньо звернутися до нотаріуса для підписання та нотаріального посвідчення такого договору (ст. 189 Сімейного кодексу України).

При цьому, незмінною залишається норма законодавства про можливість припинення права на аліменти для другого з подружжя (з дозволу органу опіки та піклування), хто не проживає разом з дитиною, але при цьому такий з подружжя передав право власності на будь-який об’єкт нерухомості своїй дитині (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, тощо).

Якщо розглядати найбільш поширений спосіб вирішення питання стягнення про аліментів, тобто судовий порядок їх стягнення, то він має може відбуватися двома способами: у спрощеному (наказному провадженні) і загальному (позовному провадженні).

Отже, якщо Ви маєте намір подати на аліменти на дитину:

  • у наступному розмірі заробітку (доходу) платника аліментів, а саме: ¼ – на одну дитину, 1/3 – на двох дітей, ½ – на трьох і більше дітей, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб або
  • у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (такий розмір змінюється і щороку встановлюється Верховною Радою України відповідно до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, наразі згідно ЗУ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 р. № 2710-IX, прожитковий мінімум для дітей до 6 років становить – 2 272,00 грн., для дітей від 6 до 18 років – 2833,00 грн.

Ви можете звернутися до юриста чи адвоката з метою підготовки ним заяви про видачу судового наказу (що є спрощеною процедурою стягнення аліментів), що значно пришвидшує процес розгляду справи та видачі відповідного судового наказу. При цьому аліменти на дитину у заявленому розмірі присуджуються із дня подання такої заяви про видачу судового наказу до суду.

Якщо ж Ви маєте намір пред’являти вимогу про стягнення аліментів в інших розмірах ніж це визначено вище (наприклад, у розмірі, що перевищує ¼ , 1/3 та 1/2 відповідного доходу платника аліментах або у розмірі, що перевищує 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку), Вам варто залучити юриста або адвоката, який підготує відповідну позовну заяву, а також допоможе зібрати всі необхідні докази, що обґрунтовують розмір заявлених позовних вимог. У такому випадку аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред’явлення позову.

Як подати на аліменти під час війни?

Процедура підготовки документів для стягнення аліментів на дитину під воєнного стану як і раніше залишається незмінною, тобто вся процедура, описана вище, вона залишається актуальною і на даний час.

Разом з тим, під час воєнного стану в Україні, у зв’язку із тим, що багато сімей (батьків дітей) змушені були виїхати за межі України, питання дистанційного стягнення аліментів стало найбільш актуальним. І це питання найпростіше можна вирішити шляхом звернення до адвоката, який, уклавши з Вами відповідний договір про надання правової допомоги, зможе представляти Ваші інтереси дистанційно без необхідності Вашої присутності у суді, власноручного підписання Вами документів, тощо.

Чи можна подати на аліменти онлайн?

Враховуючи реформування судової системи та цифровізації роботи судів, наразі адвокати, не виходячи з кабінету, можуть подати заяву про стягнення аліментів в інтересах свого клієнта онлайн через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд».

При цьому варто сказати, що кожна фізична особа може самостійно подати заяву про стягнення аліментів чи будь-яку іншу заяву до суду через підсистему/модуль ЄСІТС «Електронний суд». Для цього такій особі потрібно зареєструватися в такій системі. Реєстрація в електронному кабінеті «Електронний суд» фізичної особи досить проста та потребує лише наявності ключа з кваліфікованим електронним підписом (КЕП), який може бути виданий одним із акредитованих центрів Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг.

Скільки коштує подати на аліменти в Україні?

Для розгляду судом заяви про стягнення аліментів сплачувати судовий збір не потрібно, адже позивачі в цій категорій справ звільнені від сплати судового збору. Разом з тим, послуги адвоката, який буде готувати заяву про видачу судового наказу чи позовну заяву, необхідно буде оплатити відповідно до умов договору про правову допомогу, крім випадків, якщо це не безоплатне надання правової допомоги.

У випадку виникнення питань, що пов’язані зі стягненням аліментів на дитину Ви можете звернутися до адвокатів юридичної компанії «Перша юридична» за юридичною консультацією. Наші фахівці з радістю допоможуть Вам вирішити питання, що цікавлять Вас!

Оприлюднено

Війна в Україні: Форс-мажор чи ні?

Чи є війна в Україні форс-мажорною обставиною?

Сьогодні Україна переживає надзвичайно важкий період в своїй історії. Останнім часом місто Київ та інші регіони нашої країни є свідками воєнних дій та нестабільності, що продовжують тривати. Багато людей по всьому світу розглядають це як форс-мажорну обставину, але чи є це насправді так спробуємо розібратися з позиції норм права.

За загальним правилом згідно норм чинного законодавства особа, яка порушила виконання зобов’язання, передбачене умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України). І ключовим в даному контексті є – «якщо сторона доведе», тобто важливим в даному контексті є причинно-наслідковий зв’язок між обставиною непереборної сили та впливу цієї обставини на можливість виконання (неможливість виконання) відповідного договірного зобов’язання чи іншого зобов’язання, що випливає із норм чинного законодавства в даному конкретному випадку.

Визначення поняття обставин непереборної сили

Визначення поняття обставин непереборної сили (форс-мажору) наведено в статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Такими обставинами можуть бути, зокрема, загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, тощо.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.

Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов’язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Отже, військові дії, які наразі відбуваються на території нашої країни є загальновизнаною обставиною непереборної сили, що, зокрема, засвідчила Торговельно-промислова палата України (далі – ТПП України) у своєму загальному офіційному листі від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщеному на її офіційному веб-сайті.

ТПП України листом від 28.02.2022 N 2024/02.0-7.1 (далі також – лист ТПП України) засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Проте вказаний лист ТПП України адресований “Всім, кого це стосується”, тобто необмеженому колу суб’єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв’язку у конкретному зобов’язанні.

Огляд судової практики та законодавства щодо питання визначення війни форс мажорними обставинами

При цьому, з юридичної точки зору, а також з позиції судової практики варто зазначити, що загальний офіційний лист ТПП України не є достатнім доказом, що підтверджує (засвідчує) «автоматичне» звільнення сторони від відповідальності за порушення виконання зобов’язання (чи-то договірного, чи-то зобов’язання, визначеного нормативно-правовими актами України), адже цій стороні ще потрібно довести, що таке порушення сталося внаслідок дій воєнного характеру, що безпосередньо впливають на можливість виконання такою стороною відповідного обов’язку, визначеного договором або конкретним нормативно-правовим актом (дотримання строку поставки товару, оплати товару, обов’язку сплати податків тощо).

Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі N 906/540/22 зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 N 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб’єктів. Кожен суб’єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов’язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Саме суд на підставі наявних у матеріалах доказів повинен встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об’єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов’язку.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону “Про торгово-промислові палати в Україні” ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.

При цьому, з огляду на судову практику (зокрема, постанову Верховного суду від 31.08.2022 року у справі № 610/15264/21), суди вказують на необхідність дотримання стороною, яка посилається на обставини непереборної сили, строку повідомлення іншої сторони про виникнення таких обставин (якщо такий строк чітко визначений в договорі).

Так, Верховний суд зазначив, що саме повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов’язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор).

Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі N 904/5328/21). Разом з тим, якщо в договорі, укладеному між Сторонами прямо не передбачено юридичні наслідки того, що сторона не повідомила іншу сторону в строки, визначені Договором, про факт настання таких обставин, така сторона може вільно посилатися на обставини форс-мажору як на підставу звільнення її від відповідальності за порушення зобов’язання.

Чи може бути звільнено суб’єкт господарювання від відповідальності за порушення договору, внаслідок воєнних дій?

Отже, підсумовуючи питання звільнення суб’єкта господарювання від відповідальності за порушення договірного зобов’язання, внаслідок воєнних дій на території України як обставини непереборної сили (форс-мажору) з позиції норм чинного законодавства та судової практики варто підсумувати наступне:

  • сторона, яка не може виконати зобов’язання наслідок непередбачуваних обставин (форс-мажору), повинна повідомити іншу сторону (контрагента) про неможливість виконання договірного зобов’язання в порядку та строк, що визначений договором між сторонами (якщо такі визначені умовами договору), інакше, сторона, що посилається на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, втрачає таке право (якщо таке прямо визначено в договорі). Якщо ж в договорі чіткий строк повідомлення стороною іншої сторони про настання форс-мажору не передбачений, так само як і наслідків неповідомлення, сторона має право вільно посилатися на форс-мажор як на підставу звільнення від її відповідальності, за умов належного підтвердження цього факту;
  • форс-мажорні обставини (факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу) не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов’язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов’язання – саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Тобто, наявність обставин непереборної сили (форс-мажору) повинна бути підтверджена шляхом надання іншій стороні відповідного документу, виданого ТПП України (сертифікатом) або іншим документом компетентного органу. При цьому лист ТПП України не є сертифікатом у розумінні наведеного положення Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні”, і не є документом, який видається за зверненням відповідного суб’єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини (постанова Верховного суду від 14.06.2022 у справі N 922/2394/21, постанова Верховного суду від 10.03.2023 № 922/1093/22).
  • отримання сертифікату ТПП України про форс-мажорні обставини немає для суду беззаперечної сили як доказ неможливості виконання договірного зобов’язання стороною, яка посилається на нього і суд оцінюватиме цей доказ у сукупності з іншими доказами, які має надати сторона на підтвердження цього факту.

У разі наявності питань ви завжди можете звернутися за юридичною консультацією в Києві до юридичної компанії «Перша юридична». Ми надамо вам повну консультацію з цього питання!

Оприлюднено

Як розірвати договір оренди в односторонньому порядку?

За договором найму (оренди) наймодавець (орендодавець) передає або зобов’язується передати наймачеві (орендарю) майно у володіння та користування за плату на певний строк. Договори оренди є дуже поширеними як у господарських правовідносинах серед юридичних осіб, так і у цивільних, де суб’єктами виступають також фізичні особи. Це зумовлено тим, що об’єктом договорів оренди може бути будь-яке майно, не виключене з цивільного обороту: від дрібних побутових речей до цілісних майнових комплексів. Разом з тим, нерідко контрагент за договором оренди припиняє належним чином виконувати свої обов’язки: наприклад, орендар несвоєчасно вносить плату за користування, або орендодавець не забезпечує приміщення комунальними послугами, обов’язкова наявність яких передбачена договором оренди. Неможливість досягнення вирішення спору шляхом переговорів призводить до того, що управнена сторона шукає шлях вирішення ситуації через розірвання договору, в тому числі одностороннє. Проте, як виявляється, це не завжди можливо реалізувати поза судовим порядком або у короткі строки. Саме про це поговоримо нижче.

Чому неможливо розірвати договір в одностороньому порядку поза судовим порядком у короткі строки?

Чинним законодавством (статті 651 Цивільного кодексу України та 188 Господарського кодексу України передбачено правило: «розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором». Таким чином, за загальним правилом для того щоб розірвати договір, необхідно дійти спільної згоди сторін та оформити таку згоду належним чином (укласти додаткову угоду) або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

Щодо розірвання договору найму (оренди) норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України вступають у колізію. Так статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців поспіль. Натомість у статті 291 Господарського кодексу України категорично визначено: одностороння відмова від договору оренди не допускається. З урахуванням того, що по відношенню до господарських договорів зазначена норма господарського законодавства є спеціальною, договір оренди сторонами у якому є суб’єкти господарювання, не можливо розірвати в односторонньому порядку – лише за взаємною згодою сторін чи за рішенням суду.

Враховуючи неузгодженість господарського та цивільного законодавства щодо питання можливості одностороннього розірвання договору оренди, вирішення таких спорів теж є неоднозначним. Адже на практиці левова частка договорів оренди містить положення про можливість їх одностороннього розірвання якоюсь або обома сторонами як при наявності порушень умов договору, так і без таких. При цьому суди займають різну позицію: деякі чітко витримують приписи ст. 291 Господарського кодексу України, а інші (в тому числі і Верховний Суд у справі 922/3293/18) визначив пріоритетним диспозитивність цивільного законодавства та право сторін змінювати договір та доповнювати його на власний розсуд зручними та ефективними нормами.

Додаткові підстави для розірвання договору оренди як орендарем та і орендодавцем

Разом з тим, Цивільний кодекс України визначає додаткові підстави для розірвання договору оренди як орендарем так і орендодавцем. Орендодавець має право вимагати розірвання договору в таких випадках:

  • наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі;
  • наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі;
  • наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;
  • наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

В свою чергу орендар має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

  • наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;
  • наймодавець не виконує свого обов’язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Також слід пам’ятати, що для певних видів договорів оренди (залежно від об’єкта оренди) законодавством встановлені особливі підстави розірвання. Наприклад, наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці, або якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому. Також встановлені додаткові підстави розірвання договору найму за рішенням суду за ініціативою орендодавця:

  • невнесення наймачем плати за найм житла за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при короткостроковому наймі – понад два рази;
  • руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає;
  • у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім’ї.

В господарських правовідносинах сторона, яка ініціює розірвання договору повинна це зробити згідно приписів статті 188 Господарського кодексу України: надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі відсутності консенсусу сторін, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Сторони також можуть уточнити або змінити цю процедуру у договорі.

Висновок

Підсумовуючи: право одностороннього розірвання договору оренди одночасно залежить від кількох умов:

  • положень законодавства щодо можливості розірвання або відмови від договору певного виду;
  • наявності фактів порушень однією із сторін істотних умов договору оренди;
  • додаткових положень конкретного договору щодо можливості дострокового розірвання на вимогу однією із сторін.
Оприлюднено

Особливості використання електронних гаманців у 2023 році

«01» квітня 2023 року набуває чинності Закон України № 2888-ІХ від «12» січня 2023 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо платіжних послуг» – (надалі «Закон»). Прийняття Закону спрямоване на інтеграцію норм Закону України «Про платіжні послуги» до Податкового кодексу України. Основними новелами Закону стали:

  • створення можливості сплати податків та зборів електронними грошима;
  • можливість здійснення розрахунків за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) з використанням електронних грошей платниками єдиного податку першої – третьої групи;
  • поширення відповідальності за порушення строку та порядку подання інформації про відкриття або закриття рахунків на небанківських надавачів платіжних послуг.

Щодо сплати податків та зборів електронними грошима.

Передбачено можливість сплати податків та зборів у готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених Податковим кодексом України або законами з питань митної справи.

При цьому:

  • не допускається прийняття електронних грошей на єдиний рахунок;
  • єдиний внесок сплачується з відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або на єдиний рахунок. Платники (фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно), які не мають рахунку, відкритого в банку, у небанківського надавача платіжних послуг, або не використовують єдиний рахунок, сплачують внесок шляхом внесення готівки через банки, небанківських надавачів платіжних послуг чи відділення зв’язку.

Зміни щодо обліку платників податків та відповідальності.

Після набрання чинності Законом, обов’язок надсилати до контролюючих органів повідомлення про відкриття/закриття рахунків платників податків виникає не лише у банків та інших фінансових установ, а і у небанківських надавачів платіжних послуг ,емітентів електронних грошей. Таке повідомлення має надсилатися у день відкриття/закриття рахунку або електронного гаманця.

За неподання відповідних відомостей у зазначений строк передбачений штраф у розмірі 680 гривень за кожний випадок неподання або затримки.

Крім того, встановлюється відповідальність за здійснення видаткових операцій за електронним гаманцем платника податків до отримання повідомлення відповідного контролюючого органу про взяття на облік рахунку – штраф на банк, іншу фінансову установу, небанківського надавача платіжних послуг, емітента електронних грошей в розмірі 10 відсотків суми всіх операцій за весь період до отримання такого повідомлення, здійснених з використанням таких рахунків (крім операцій з перерахування коштів до бюджетів або державних цільових фондів), але не менш як 1700 гривень.

Необхідність повідомлення платниками податків під час відкриття рахунків (в тому числі електронних гаманців) про свій статус.

Фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані повідомляти про свій статус банки, інші фінансові установи, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, в яких такі особи відкривають рахунки/електронні гаманці. Неповідомлення фізичними особами-підприємцями та особами, що проводять незалежну професійну діяльність, про свій статус банку, іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг/емітенту електронних грошей при відкритті рахунку/електронного гаманця тягне за собою накладення штрафу в розмірі 680 гривень за кожний випадок неповідомлення.

Щодо подання повідомлення про відкриття рахунків та електронних гаманців відкритих або закритих до набрання чинності Законом.

Небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей зобов’язані подати до контролюючих органів повідомлення про відкриття щодо рахунків/електронних гаманців, не закритих на день набрання чинності Законом і відкритих платникам податків. Такі повідомлення мають бути подані протягом одного місяця з дня припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України.

Нагадуємо, що відповідно до п. 16 Постанови Правління Національного банку України № 18 від «24» лютого 2022 року «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану» (зі змінами та доповненнями) банкам-емітентам електронних грошей призупинено здійснення випуску електронних грошей, поповнення електронних гаманців електронними грошима, розповсюдження електронних грошей.

Оприлюднено Залишити коментар до Юридичні та бухгалтерські послуги в Португалії

Юридичні та бухгалтерські послуги в Португалії

Португалія, одна із найперспективніших країн в Європейському союзі, для створення та масштабування власного бізнесу. Проте при веденні власного бізнесу, завжди виникають питання в сфері угод з нерухомості, послуги юриста, бухгалтерського та податкового обліку, ведення звітності, кадрові питання.

Компанія First Legal Portugal надає юридичні та бухгалтерські послуги, абонентське обслуговування бізнесу «під ключ», будь-які консультаційні питання на території Португалії.

Одним із основних напрямків компанії First Legal Portugal є комплексне обслуговування бізнесу «під ключ». Спеціалісти компанії First Legal Portugal надають безкоштовні консультації 24/7, юридичне супроводження угод будь-якої  складності, бухгалтерське та кадрове супроводження будь-якого бізнесу в Португалії.

Юридичні послуги у Португалії компанії First Legal Portugal включають:

  • Консультації юристів, адвокатів та інших спеціалістів компанії;
  • Підготовка письмових консультацій, висновків, договорів, угод та інших нормативних документів;
  • Правовий аналіз юридичних документів та нормативно-правових актів;
  • Розробка договорів, угод, контрактів, заяв, листів, внутрішніх документів по компанії;
  • Реєстрація та ліквідація бізнесу в Португалії;
  • Супроводження перевірок державними органами;
  • Проведення будь-яких реєстраційних дій, внесення змін до відомостей та установчих документів по компанії;
  • Представництво інтересів у суді;
  • Купівля-продаж нерухомості;
  • Легалізація документів (апостиль та консульська легалізація);
  • Захист авторських прав в Португалії;
  • Послуги з питань імміграції в Португалії;
  • Оформлення спадщини;
  • Вирішення інших юридичних питань.

Основні сфери права, у яких ми консультуємо:

  • сімейне право;
  • земельне право;
  • міграційне право;
  • спадкове право;
  • договірне право;
  • цивільне право;
  • податкове право;
  • трудове право;
  • міжнародне право;
  • інші галузі права.

Бухгалтерські послуги у Португалії компанії First Legal Portugal включають:

  • консультування щодо вибору системи оподаткування на етапі створення бізнесу;
  • бухгалтерський облік;
  • податковий облік;
  • подання податкових декларацій;
  • контроль поточних оплат;
  • процес відшкодування ПДВ;
  • виплата заробітної плати працівникам;
  • інші індивідуальні послуги, в залежності від специфіки діяльності клієнта.

Звернувшись до компанії First Legal Portugal ви отримаєте юридичне та бухгалтерське обслуговування «під ключ», індивідуальний підхід,  100% гарантія результату, якісно підготовлену консультацію.

Компанія First Legal Portugal також надає додаткові послуги для фізичних та юридичних осіб, а саме:

  • Реєстрація приватного підприємця;
  • Реєстрація компанії;
  • Бухгалтерське супроводження бізнесу;
  • Золота Віза в Португалії
  • Отримання посвідки на проживання / дозволу на проживання для нерезидентів;
  • Супроводження отримання будь-якого типу віз;
  • Отримання податкового номеру;
  •  Відкриття банківських рахунків;
  • Легалізація документів.
Оприлюднено

Нові правила працевлаштування іноземців в Україні: огляд основних змін

Україна стає все більш відкритою до Європи та отримання статусу кандидата до вступу в ЄС відкриває потенціал співпраці не тільки в перспективі найближчого часу, але вже і сьогодні. Тому все більше європейських компаній співпрацюють з Україною. Наслідком тому є залучення іноземних фахівців до роботи.

Приведення нормативній базі і відповідність до потреб сьогодення

Верховною Радою у вересні було підписано ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні і надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном». Даний нормативний документ набув чинності після його публікування в жовтні.

Основною метою нововведень є спрощення процедури працевлаштування. Ключовими є наступні введення щодо іноземців:

  • зміна порядку отримання та подовження дозволу на роботу з ініціативи українського роботодавця;
  • можливість отримати посвідку на тимчасове проживання для іноземного громадянина, який працює в Україні;
  • підтвердження законності перебування в Україні на підставах дозволу на роботу.

Даний закон мав узгоджуватись з іншими нормативними документами, топу зміни також торкнулись ЗУ «Про зайнятість населення» та ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Зміни, що стосуються розміру зарплати іноземців

Закон вносить зміни та порядок нарахування заробітної плати для найманих іноземних працівників. Щодо мінімального значення зарплати, тепер вона не відрізняється від рівня українського громадянина. Виключене й поняття високооплачуваних професіоналів (в т.ч. ІТ галузі) та творчих професій. Сьогодні застосовується лише поняття найманого працівника.

Дозвіл на працевлаштування та його отримання

В рамках застосування праці іноземців, необхідний дозвіл. Прийнятий закон змінює порядок його отримання/скасування та подовження. В рамках останніх змін:

  1. Робота за сумісництвом відтепер не вимагає отримання додаткового дозволу.
  2. В рамках роботи за контрактом дія дозволу відповідає строку на який було укладено такий договір. Але не може становити більше ніж 2 роки, після чого необхідне продовження дозволу.
  3. В рамках отримання або продовження дозволу, внесені зміни щодо переліку необхідних документів.
  4. Запроваджено можливість подачі електронних копій документів з підтвердженням подачі за цифровим підписом.

Щоб отримати дозвіл можливе особисте звернення та через уповноваженого представника. Подання цифрових копій документів є загальнодержавною метою в рамках цифрової трансформації. Формат подачі документів в такий спосіб здійснюється із завантаженням їх через інтернет-портал державних послуг.

Консультаційні та посередницькі послуги

Щоб отримати дозвіл на працевлаштування в Україні, на роботодавця покладається обов’язок зібрати та подати пакет документів. До актуального списку входять наступні:

  1. Відповідно до встановленої КМУ форми заява.
  2. Паспорт іноземного громадянина (копія) та його переклад на державну мову.
  3. Фотографія встановленого розміру для документів.
  4. Проєкт контракту (трудовий договір), який засвідчується роботодавцем.
  5. При застосуванні праці іноземців надається копія контракту між нерезидентом та українською компанією-роботодавцем. Нерезидент має підтвердити працевлаштування персоналу.
  6. Копія документа щодо переведення іноземного громадянина для роботи в Україні.
  7. Підтвердження оплати за послугу видачі чи подовження дозволу.

ТОВ «Перша юридична» надає повний спектр інформаційно-консультаційних послуг для українських роботодавців та іноземних компаній щодо працевлаштування іноземців з отриманням дозволу на роботу в Україні. Юридичний супровід може враховувати не тільки підготовку документів, переклад та апостиль, а також складення трудового договору англійською мовою.

Оприлюднено

Особливості відновлення бухгалтерського обліку

Поняття бухгалтерського обліку досить широке та містке і найкраще описане ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Трактується воно чинним законодавством як частина господарського обліку в рамках якого здійснюється спостереження та контроль за діяльністю підприємства.

Відновлення бухгалтерського обліку – комплекс заходів, направлений на відновлення синтетичних, аналітичних та податкових реєстрів обліку. А також відновлення та подання фінансової й податкової звітності на підставі первинних документів.

Чому та в яких випадках необхідне відновлення бухгалтерського обліку

В першу чергу слід відзначити про ступінь важливості подання звітності та ведення обліку. Адже неправильно побудований процес та недостовірні дані призводять до унеможливлення контролю фінансів та активів компанії. Надалі це призводить до наслідків у вигляді штрафних санкцій та пені при податкових перевірках. Можливий взагалі арешт активів та зупинка банківських операцій. А відносно керівництва компанії накладення адміністративної та кримінальної відповідальності. Найгіршими наслідками для компанії, в якій неправильно ведеться облік є повне припинення її діяльності.

Основними причинами через які виникає необхідність відновлення обліку є не тільки повна його відсутність, а і перерви в окремих періодах. Причинами тому можуть бути форс-мажорні обставини, пов’язані з: війною (воєнним станом), пожежами, крадіжками, пошкодженням обладнання тощо. Нерідко наслідками є втрата документів та інформації, через що в якийсь час унеможливлюється облік.

Окрім перерви в роботі бухгалтерії, однією з причин необхідності відновлення обліку є неправильне його ведення некомпетентними співробітниками. Такі випадки можуть бути виявлені в процесі аудиту чи податкової перевірки. Нерідко причинами є зміна персоналу бухгалтерії, в т.ч. через реорганізацію чи зміну власника.

Аутсорсингові бухгалтерські послуги

З метою приведення до порядку документації компанії замовника відповідно до вимог українського законодавства, раціонально скористуватись послугою відновлення бухгалтерського обліку. Замовити послугу повного або часткового відновлення краще в сторонній незалежній організації, яка спеціалізується у сфері бухгалтерської допомоги.

Замовлення бухгалтерських послуг впорядкує облік та актуалізує інформацію про дебіторську і кредиторську заборгованості, фінансовий результат, дані прибутків та збитків. Закриються питання оплати податків, штрафів та пені. Аудиторський склад фахівців не тільки знайде помилки та недоліки, а і розробить методику їх усунення та упередження подальшого виникнення.

В залежності від конкретної ситуації окремо взятого підприємства, процедура може мати довготривалий характер та розділена на етапи:

  1. Ознайомлення з підприємством та попередня оцінка стану обліку.
  2. Проведення аудиту з підготовкою та складанням звіту про виявлені недоліки, їх обсяг. Опис покрокового усунення враховуючи терміни виконання робіт та їх вартість.
  3. На підставі попередньо складеного аналізу укладання договору про надання послуг з відновлення бухгалтерського обліку.
  4. Старт роботи фахівців виконавця відповідно до програми виконання.
  5. Підготовка звіту за результатами проведеної роботи.
  6. Для упередження неправильного обліку проведення інструктажів з персоналом замовника.
  7. Завершення надання послуг з підписанням актів виконаних робіт.

ТОВ «Перша юридична» має велику кількість фахівців з бухгалтерського обліку, аудиторів, юристів та податкових консультантів. Спільна робота замовника та виконавця над проблемами обліку гарантує якісний результат відтворення всієї документації. Клієнт матиме достовірну та правильну інформацію по всіх рахункам бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Оприлюднено Залишити коментар до Як перевірити бізнес-партнера?

Як перевірити бізнес-партнера?

Кожен підприємець починаючи співпрацю з новим бізнес-партнером хоче мати впевненість у виконанні взятих на себе зобов’язань іншою стороною. Проте не завжди бізнес-партнери трапляються добропорядними та відповідальними. На перший погляд може здатися, що представник організації відповідальний, а підприємство престижне, має хорошу ділову репутацію, проте за цим можуть стояти невиконані угоди, не задекларовані чи не сплачені податки, умисне доведення підприємства до збитків, статус припинення діяльності контрагента, підписання договору не уповноваженою на це особою, що може призвести до недійсності правочину. Тому, перш ніж укладати договір та сплачувати по ньому кошти варто дізнатись про контрагента якомога більше інформації. Як кажуть у народі – «довіряй, але перевіряй».

Сьогодні в мережі Інтернет є багато онлайн сервісів, які дозволяють платно або безкоштовно отримати консолідовану інформацію про юридичну особу або фізичну особу-підприємця. Проте, вважати такі дані на 100 % достовірними не можна, оскільки такі сервіси беруть інформацію з державних ресурсів, а оновлення може відбуватися з затримкою. Фахівці Юридичної компанії «Перша Юридична» радять отримувати відомості про контрагента та перевіряти його безпосередньо з офіційних ресурсів.

Найпершим при перевірці бізнес-партнера необхідно переглянути актуальні відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про юридичну особу, або ж ФОП. За допомогою цього реєстру можна дізнатись чи взагалі існує (зареєстрований) такий контрагент, чи не перебуває він у статусі припинення, хто є уповноваженою особою на підписання договорів та які види економічної діяльності має право здійснювати бізнес-партнер. Зазначені відомості слід уважно звірити з документами, наданими контрагентом.

Якщо Вас зацікавить інформація про заборгованість із сплати податків, або ж її відсутність, то варто переглянути таку інформацію на офіційному сайті Державної податкової служби, також там можна перевірити активність статусу компанії контрагента як платника ПДВ або єдиного податку.

Щоб розуміти чи мало підприємство судові справи варто перевірити бізнес-партнера на сайті судової влади України. За допомогою відомостей з даного сайту можна отримати інформацію про вид судочинства, учасником якого є контрагент. Якщо це господарський процес, то ким виступає підприємство – позивачем чи відповідачем, яка суть спору та сума позову. Якщо адміністративний процес, то хто виступає іншою стороною спору (часто це Державна податкова служба), варто розуміти що є предметом спору та яке порушення міг здійснити бізнес-партнер. Буває, що компанія або її посадові особи фігурують у кримінальних провадженнях. Також варто здійснити пошук судових рішень, у яких згадується найменування контрагента або його посадові особи.

Важливим етапом є перевірка на наявність боргів бізнес-партнера за допомогою сайту Державної виконавчої служби України, де можна отримати відомості про актуальні або закриті виконавчі провадження. Додатково таку перевірку можна здійснити у Єдиному реєстрі боржників.

У разі виконання робіт або надання послуг за договором контрагентом, що вимагає наявності ліцензії або іншого спеціального дозволу, обов’язково перевірте наявність такого документу та його дійсність – більшість державних органів, що видають ліцензії, надають змогу перевірити виданий раніше дозвільний документ на власних офіційних порталах.

Чинним законодавством введено поняття «значного правочину». Простими словами, це правочин, сума якого дорівнює або перевищує певний ліміт, що встановлений самим товариством. Звертаємо увагу на те, що кожне товариство може встановити особливий порядок укладення правочину, який відповідає ознакам значного, у власних установчих документах. Недотримання такого порядку також може призвести до недійсності правочину.

Якщо предметом майбутньої угоди виступає нерухоме майно, слід обов’язково перевірити відомості про право власності на нього у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Це невелика частина того як можна перевірити бізнес-партнера перед співпрацею з ним. За зверненням клієнта Юридична компанія “Перша юридична” здійснює повну перевірку бізнес-партнера по всім державним реєстрам та установчим документам, оскільки лише комплексний аналіз документів та відомостей дає повну картину того чи має бізнес-партнер проблемні питання та на скільки така співпраця може бути ризиковою. 

Оприлюднено Залишити коментар до Як захистити інтелектуальну власність

Як захистити інтелектуальну власність

Інтелектуальна власність – це результат інтелектуальної, творчої діяльності або право особи на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Згідно українського законодавства до об’єктів права інтелектуальної власності належать, зокрема: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; комерційні таємниці. Виключний перелік об’єктів інтелектуальної власності наведено у статті 420 Цивільного кодексу України.

Захист права інтелектуальної власності має надто важливе значення і цінність, оскільки суть цього права полягає у визнанні за відповідною особою (фізичною чи юридичною особою), що створила відповідний об’єкт інтелектуальної власності, права авторства (винахідництва) на такий об’єкт.

В умовах нашого сьогодення, коли є надто багато різної і загальнодоступної інформації, зокрема, в мережі Інтернет, на веб-сайтах, в соціальних мережах, різноманітних каналах для спілкування, досить важливо захистити СВІЙ об’єкт інтелектуальної власності шляхом визнання за суб’єктом, що створив такий об’єкт, права авторства (особистого немайнового права інтелектуальної власності). 

Наприклад, якщо ми говоримо, про торговельну марку (знак для товарів та послуг), під якою суб’єкт господарювання здійснює свою підприємницьку діяльність (продає товари, надає послуги будь-якого характеру (медичного, юридичного, тощо) ми всі розуміємо, що мова йде про своєрідний «бренд», під яким здійснюється відповідна діяльність. І саме цей «бренд» є визначальним для споживача чи замовника послуг під таким «брендом». Адже якщо мова йде про широковідому торговельну марку (знак для товарів та послуг), яка відзначається високою якістю товарів чи послуг, що продаються/надаються під цим знаком, саме творець (автор) такого знаку/«бренду» повинен подбати про його належний захист від незаконних посягань на незаконне використання такого знаку/«бренду», адже самий такий знак може бути «спокусливим» для його копіювання (ототожнення) іншими конкурентними гравцями бізнесу в Україні.

Якщо говорити про знак для товарів та послуг/торговельну марку/(«бренд»), то найбільш дієвим способом досудового захисту права інтелектуальної власності на такий «бренд» є реєстрація права інтелектуальної власності на такий знак/торговельну марку («бренд») та отримання відповідного свідоцтва, що видається національним органом інтелектуальної власності (НОІВ) – ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент). Це убезпечить власника такої торговельної марки у майбутньому від обов’язку доведення своїх особистих немайнових прав інтелектуальної власності на таку марку. 

Для реєстрації права інтелектуальної власності на торговельну марку її творець (власник) самостійно розробляє зображення (форму) знака для товарів та послуг, що заявляється для охорони права інтелектуальної власності. До речі, такі знаки можуть бути різноманітними: словесні у вигляді слів або сполучень літер;зображувальні у вигляді графічних композицій будь-яких форм на площині;об’ємні у вигляді фігур або їх композицій у трьох вимірах;комбінації вищезазначених позначень.Такі знаки можуть бути виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів. Знак може бути звуковим, світловим, а також кольором чи поєднанням кольорів тощо.

Якщо аналізувати судову практику в сфері захисту прав інтелектуальної власності, то найбільш поширеними спорами є спори, що виникають щодо захисту:

  • Авторського права і суміжних прав;
  • Знаків для товарів і послуг (торговельну марку);
  • Інших об’єктів промислової власності (патентування).

Щодо відповідальності, яка настає внаслідок порушення прав інтелектуальної власності, то така відповідальність може бути як адміністративною, кримінальною так і цивільно-правовою.

Так, статтею 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом – у вигляді накладення штрафу на порушників від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 – 3400 грн.) з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Кримінальним кодексом України визначені випадки кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності, а саме, за:

Стаття 176. Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, камкординг, кардшейрінг або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, а також фінансування таких дій, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – у вигляді штрафу від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

При цьому, санкція частин 2-3 статті 176 Кримінального кодексу України посилюється в залежності від суб’єктів порушення (за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища), а також рецедиву злочину і розміру завданої матеріальної шкоди.

Стаття 177. Незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, сорту рослин, раціоналізаторської пропозиції, привласнення авторства на них, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – у вигляді штрафу від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк.

При цьому, санкція частин 2-3 статті 177 Кримінального кодексу України посилюється в залежності від суб’єктів порушення (за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища), а також рецедиву злочину і розміру завданої матеріальної шкоди.

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, – у вигляді штрафу від 1000 до 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, санкція частин 2-3 статті 229 Кримінального кодексу України посилюється в залежності від суб’єктів порушення (за попередньою змовою групою осіб, службовою особою з використанням службового становища), а також рецедиву злочину і розміру завданої матеріальної шкоди.

Якщо з говорити про цивільно-правову відповідальність, яка настає в результаті порушення прав суб’єкта інтелектуальної власності (творця, автора), то така відповідальність настає для порушника в результаті звернення творця (автора) до порушника з позовом (судовий метод). 

У разі порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, авторського чи суміжного права, особа права, якої було порушено може звернутися до суду, з позовними вимогами про: 

  1. визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
  2. про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
  3. про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
  4. обов’язок публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
  5. прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Залежно від обраного особою способу судового захисту порушених прав, суд може постановити рішення чи ухвалу, зокрема, про:

1) відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав, з визначенням розміру відшкодування;

2) відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права і (або) суміжних прав;

3) стягнення із порушника авторського права і (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;

4) виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу, тощо

Особливе місце серед усіх вищевказаних способів захисту прав інтелектуальної власності займає адміністративний спосіб захисту порушених прав. Він полягає в тому, що особа, яка дізналася про порушення свої прав інтелектуальної власності може звернутися до відповідного державного органу управління або громадської організації, творчої спілки, до якої входить особа, що порушила право інтелектуальної власності. 

Порівняно новим способом адміністративного захисту авторського або суміжного права, які були порушені через мережу Інтернет, є звернення заявника до власника веб-сайту/веб-сторінки, на якому (якій) розміщена відповідна електронна (цифрова) інформація, із заявою про припинення порушення. Такий алгоритм захисту чітко регламентований Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. 52-1). Порядок захисту авторського права та (або) суміжних прав, визначений цією статтею вказаного закону, застосовується до відносин, пов’язаних з використанням аудіовізуальних творів, музичних творів, комп’ютерних програм, відеограм, фонограм, передач (програм) організацій мовлення. Особливість цієї процедури захисту авторського та (або) суміжних прав полягає в тому, що вона може бути подана лише адвокатом і інтересах особи (заявника), права якого були порушені.

Отже, питання захисту прав інтелектуальної власності на відповідний об’єкта права інтелектуальної власності – це окрема категорія справ, яка має свої особливості.

Задля ефективного захисту порушених прав інтелектуальної власності варто звертатися до кваліфікованих фахівців, які мають досвід роботи у вказаній сфері. Адже такий фахівець зможе надати правову оцінку проблеми, яка склалася, допоможе належним чином зафіксувати факт порушення Ваших прав та зібрати необхідні докази для відновлення порушених прав. 

Разом з тим, варто пам’ятати, що задля ефективного відновлення Вашого порушеного права інтелектуальної власності необхідно перш за все довести факт належності цього права саме Вам, як автору (творцю, винахіднику, тощо). При цьому не обов’язково реєструвати Ваше авторське право на відповідний твір (аудіовізуальний твір, літературний твір, фотографічний твір, комп’ютерні програми, бази даних, тощо), хоча довести належність авторського права у випадку його реєстрації буде значно легше, у зв’язку з чим краще все ж таке право реєструвати свої права на об’єкт інтелектуальної власності або підписувати відповідні договори (ліцензійні договори, договори про передачу (відчуження) майнових прав, договори про передачу виключного/невиключного майнового права на використання об’єкту інтелектуальної власності, тощо). 

Згідно чинного законодавства України дії принцип презумпції авторства, коли авторське право на твір виникає вже внаслідок факту його створення. А це означає, що якщо Ви створили твір (незалежно від його виду, жанру, тощо) обов’язково потрібно подбати про зазначення на відповідному примірнику/публікації, тощо власного ім’я і прізвища, знаку авторства «©», та року першої публікації Вашого твору або хоча б під час написання своїх публікацій в соціальних мережах, в мережі Інтернет, блогах зазначайте своє авторство.

Оприлюднено Залишити коментар до Коли досудове врегулювання суперечки є обов’язковим?

Коли досудове врегулювання суперечки є обов’язковим?

При виконанні цивільно-правових угод інколи виникають ситуації невиконання чи неналежного виконання однією з сторін своїх договірних зобов’язань, відповідно виникає спір між сторонами. Не завжди загальний принцип вирішення спірних питань шляхом переговорів призводить до знаходження компромісу сторонами й тоді потрібно захищати свої порушені права іншим шляхом. Для врегулювання таких ситуацій існує як досудовий, так і судовий порядок.

Практика свідчить про те, що вирішення цивільно-правових та/або господарських спорів шляхом їх досудового врегулювання інколи приносить свої результати й сторони знаходять взаєморозуміння. Розв’язання ж в досудовому порядку спорів в сфері публічного права майже нереальне, оскільки відповідні посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування тощо, дії чи бездіяльність яких призвели до виникнення спору, майже ніколи не признають ні своїх помилок, ні помилок своїх підлеглих, й не йдуть на компроміс в досудовому порядку, хоча спосіб вирішення таких спорів через оскарження діянь до вищестоящої інстанції передбачений чинним законодавством в багатьох випадках. Як приклад можна навести відповідні норми глави 4 Податкового кодексу України, яким передбачена можливість оскарження рішень податкових органів шляхом подачі скарги до контролюючого органу вищого рівня, але в переважній більшості випадків ця стадія не приносить ніяких результатів й, в решті-решт, спір вирішується в суді. В зв’язку з цим ми пропонуємо розглянути в цій статті деякі особливості досудового порядку врегулювання спору в приватно-правових (а не публічно-правових) відносинах і коли такий порядок є обов’язковим для сторін. 

Чинне господарське законодавство України передбачає процедуру досудового врегулювання спору шляхом пред’явлення претензії, яка має бути оформлена з дотриманням відповідних вимог законодавства (стаття 222 Господарського кодексу України). Хоча, за загальним правилом, претензійний порядок захисту своїх порушених прав є додатковим, а не основним засобом правового захисту, і використання чи невикористання такого засобу ніяк не впливає на можливість подати відразу позов до суду, однак, в деяких випадках, використання такого засобу є обов’язковим. 

Інститут обов’язкового застосування досудового порядку врегулювання спорів в Україні проходить складний шлях розвитку. Ще 9 липня 2002 році Конституційний Суд України в процесі тлумачення частини 2 статті 124 Конституції України прийняв рішення № 15-рп/2002 в якому дійшов висновків про те, що обов’язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Використання суб’єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту й його використання є правом, а не обов’язком особи, яка потребує такого захисту. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Таким чином заперечувалася можливість законодавчого встановлення обов’язковості досудового врегулювання спорів й цей метод залишався факультативним, який може бути використаний за згодою сторін, як оформленою у договорі, так і ні.

02.06.2016 Законом України № 1401-VIII “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)” були внесені зміни, зокрема й до статті 124 Основного закону, й тепер частина третя цієї статті передбачає, що законом може бути визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору. Відповідні зміни були внесені в усі процесуальні кодекси в яких з’явилася норма про те, що відсутність доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадку, коли такі заходи є обов’язковими згідно із законом, є підставою для повернення позовної заяви. Отже головним чинником для застосування в обов’язковому порядку досудового способу врегулювання спору є відповідна імперативна норма в законі, в інших випадках цей спосіб є добровільним. 

Застосування досудового врегулювання спору є важливим і з точки зору зменшення навантаження на судові органи, і задля підвищення правової культури ведення бізнесу та знаходження взаємоприйнятних способів вирішення спірних питань безпосередніми учасниками спору, і через задекларований шлях України на європейську інтеграцію, де, здебільшого, діє принцип, який зобов’язує сторони спору вживати всі необхідні заходи перед тим, як вони впевняться у безальтернативності й невідворотності передачі спору на розгляд суду. Нажаль, у внутрішніх законах України так і залишилися норми, які не зобов’язують сторони договору застосовувати досудовий порядок врегулювання спорів, а мають дефініції типу сторони «можуть» чи «мають право» зробити це в досудовому порядку (пред’явити претензію, скаргу, вимогу тощо). Прогресивним стало прийняття 16 листопада 2021 року Верховною Радою України закону № 1875-IX «Про медіацію», яким регламентується порядок проведення медіації, як позасудової процедури врегулювання конфлікту (спору). При цьому медіація, хоч і є позасудовим способом врегулювання спорів, але є найбільш наближеним до судового способу з мінімальним рівнем формалізованих процедур.

Але, сказати, що взагалі немає обов’язкового досудового порядку врегулювання спору, встановленого в законодавстві, не можна. Зазвичай такі імперативні норми містяться в міжнародних договорах України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Так в статті 19 закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» зазначається, що чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Так, наприклад, відповідний обов’язок передбачений Монреальською Конвенцією про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, яка була підписана країнами-учасницями 28 травня 1999 року й стала частиною нашого національного законодавства 06 травня 2009 року в результаті приєднання до неї України згідно з законом N 685-VI від 17 грудня 2008 року. Зокрема в статті 31 вищезазначеної Конвенції зазначається, що у випадку пошкодження багажу або вантажу особа, яка має право на його отримання, повинна надіслати перевізнику претензію негайно після виявлення пошкодження й не пізніше семи днів з дати отримання зареєстрованого багажу й чотирнадцяти днів з дати отримання вантажу. У випадку затримки претензія повинна бути заявлена не пізніше двадцяти одного дня з дати, коли багаж або вантаж був переданий у його розпорядження. За відсутності претензій у згадані вище строки жодні позови проти перевізника не приймаються, крім випадку обману з боку останнього. Схожа норма міститься в статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (до якої Україна приєдналася 05.06.1992 року), де чітко вказано, що позов може бути пред’явлений тільки після пред’явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред’явлена претензія. Стаття 46 цієї Угоди також встановлює інший строк, ніж передбачений Господарським кодексом України загальний строк для розгляду й надання відповіді на претензію (місячний строк), а саме 180 днів зі дня отримання претензії. 

Окрім загального строку на відповідь на претензію Господарським кодексом України передбачені й інші спеціальні строки на пред’явлення претензії й надання відповіді на неї. Так стаття 315 ГКУ передбачає, що до перевізника претензії, що випливають з договору перевезення вантажу, можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – протягом сорока п’яти днів. При цьому Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні – протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п’яти днів.

Враховуючи те, що недотримання чи невірне застосування претензійного досудового врегулювання спору (строків, порядку здійснення тощо) й підсудності може призвести до відхилення судом поданої позовної заяви, рекомендуємо не нехтувати своєчасною правовою допомогою й звертатися за нею відразу, як тільки дізналися про порушення свого права, ще на етапі вибору можливого способу захисту своїх прав щоб не здійснити непоправних помилок чи не пропустити важливих процесуальних строків, після спливу яких судовий захист вже буде взагалі неможливий чи сильно ускладнений.