Оприлюднено Категорії Новини

Одноразова фінансова допомога працівникам і СПД

10.10.2020 року набирає чинності ЗУ № 1071-IX від 04 грудня 2020 року «Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб’єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі по тексту – Закон).

Згідно даного ЗУ буде здійснена соціальна підтримка застрахованим особам та суб’єктам підприємницької діяльності, яка буде реалізуватися в такій формі:

1) Одноразова матеріальна допомога застрахованим особам – розмір допомоги 8000 гривень. При цьому у суб’єкта підприємницької діяльності, де працює наймана особа, основний вид діяльності станом на 31 грудня 2020 року повинен бути в списку заборонених видів діяльності, які зазначені в Переліку основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи, пов’язані із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який затверджує Кабінет Міністрів України (далі по тексту – Перелік видів діяльності). 

Одноразова допомога не видається: 

Найманим працівникам:

  • на яких не нараховується ЄСВ чи суб’єкт підприємницької діяльності, де працює працівник має заборгованість по ЄСВ;
  • які працюють за сумісництвом;
  • основний вид діяльності не включений до Переліку видів діяльності;
  • середня з/п перевищує – 30 000 грн.

ФОП:

  • які зареєстровані менше чим 3 місяці;
  • ЄСВ, який був сплачений за себе менше чим 3 місяці;
  • основний вид діяльності, станом на 31 жовтня 2020 року не внесений до Переліку видів діяльності;
  • які є одночасно і найманими працівниками.

2) Одноразова матеріальна допомога суб’єктам господарювання – розмір допомоги надається юридичним особам і визначається пропорційно робочому часу працівника, який скорочено або заплановано скоротити і не може перевищувати 8000 грн на одного працівника. 

Одноразова матеріальна допомога видається:

за найманих працівників:

  • за який ЄСВ сплачено менше ніж усі місяці третього кварталу 2020 року;
  • які працюють за сумісництвом;

суб’єктам господарювання:

  • в яких дата реєстрації становить менше чим 3 місяці;
  • які на дату набрання чинності Закону отримують допомогу по безробіттю;
  • які знаходяться в стані припинення або банкрутства.

3) Одноразова компенсація витрат суб’єктам господарювання – сума допомоги розраховується як середнє значення сплачених суб’єктом господарювання сум ЄСВ за десять місяців, що передують набрання чинності даного Закону (Розрахунок суми здійснюється наступним чином, сума ЄСВ за 10 місяців ділиться на 10). Суб’єкти господарювання мають право отримати допомогу, якщо станом на 31 жовтня 2020 року їхній основний вид діяльності відносився до Переліку видів діяльності і не перебувають в стані припинення.

 Одноразова компенсація витрат суб’єктам господарювання не надається, якщо у суб’єкта підприємницької діяльності є заборгованість зі сплати ЄСВ.

Також даний Закон встановлює певні зміни в інші нормативно-правові акти, а саме:

  • ліцензії закладів громадського харчування на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та документи дозвільного характеру, термін дії яких закінчився під час карантину вважаються такими що продовжують свою дію під час карантину а також ще протягом 3 місяців з дня його закінчення;
  • внесення змін по нарахуванні страхового стажу під час карантину, а саме у разі зупинки підприємницької діяльності під час карантину, даний період включається до страхового стажу а суми ЄСВ вважаються такими що сплачено;
  • різниця між мінімальним страховим внеском та сумую яка внесена покривається за рахунок коштів Державного бюджету України;
  • сума сплачених внесків за відповідний місяць є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей місяць до страхового стажу зараховується як повний місяць за умови здійснення у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду України, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок;
  • тимчасово на період карантину та протягом 6 місяців з дня його закінчення державна підтримка може надаватися суб’єктам господарювання, які здійснюють виробництво та/або реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, обмін валют;
  • для суб’єктів господарювання діяльність яких була заборонена/обмежена під час карантину, строки дії договорів оренди комунального та державного майна яких закінчуються у цей період, продовжуються на період карантину і також протягом 6 місяців з дня його закінчення. Також орендна плата не нараховується та не сплачується.
Оприлюднено Категорії Новини

Дистанційна та надомна робота – поняття різні та нарешті розділені!

03.11.2020 року було прийнято в першому читанні проєкт Закону № 4051 від 04.09.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення правового регулювання дистанційної роботи». 

Даний законопроєкт вносить зміни в Кодекс законів про працю України та в Закон України «Про охорону праці», а саме введення поняття дистанційної та надомної роботи.

Надомна робота – це така форма організації праці, коли оплачувана робота виконується працівником за місцем його проживання або в інших заздалегідь обраних ним приміщеннях, які характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів (основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю) або їх сукупності, потрібної для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробничими або робочими приміщеннями власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу. 

При виконанні надомної роботи робоче місце працівника є фіксованим та не може бути змінено з ініціативи працівника без згоди власника.

Забезпечення засобами виробництва, матеріалами та інструментами, необхідними для виконання працівником надомної роботи покладається на власника.

Роботодавець зобов’язаний вести облік усіх працівників, яким вони надають роботу на дому, окремо як жінок, так і чоловіків.

Виконання надомної роботи не тягне за собою зміни в нормуванні, оплати праці і не впливає на обсяг трудових прав працівників.

Дистанційна робота – це така форма організації трудових відносин між працівником та роботодавцем та/або виконання роботи, коли робота виконується працівником поза приміщеннями роботодавця в будь-якому місці за його вибором та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

При виконанні дистанційної роботи працівник самостійно обирає власне робоче місце і сам власне відповідає за забезпечення безпечних умов праці.

Також працівники, які працюють дистанційно, самі розподіляють свій робочий час. Загальна тривалість робочого часу при цьому не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Працівникові забезпечується гарантований період вільного часу для відпочинку (період відключення).

У разі того, коли на працівника були вчинені дії з ознаками дискримінації, він має право вимагати від роботодавця тимчасовий перехід на дистанційну роботу строком до 2-х місяців.

Працівник, який має дитину віком до 3 років, або здійснює догляд за дитиною відповідно до медичного висновку до досягнення нею шестирічного віку може виконувати свою діяльність на умовах дистанційної роботи, якщо це сумісно з виконуваною діяльністю.

При укладанні трудового договору про дистанційну роботу та/або надомну роботу на роботодавця покладається обов’язок систематичного проведення інструктажу (навчання)працівників з питань охорони праці і протипожежної охорони.

Такі інструктажі (навчання) можуть бути проведені дистанційно із використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій.

Оприлюднено Категорії Новини

Про відповідальність контрагентів за порушення строків/відсутність реєстрації податкових накладних

В умовах сьогодення під час здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання та побудови довгострокових партнерських відносин складно їх явити без  укладення господарських договорів (договорів купівлі-продажу, поставки, надання послуг, тощо), в яких кожна із сторін, бажаючи убезпечити себе від негативних наслідків передбачають умови, форми та розмір відповідальності кожної із сторін, зокрема на випадок порушення продавцем товарів/послуг строків складення та реєстрації податкової накладної.

            Наразі, з впевненістю можна сказати, що більшість контрагентів у своїх господарських договорах передбачають умову про відповідальність сторони продавця (постачальника, виконавця, тощо) за порушення строків реєстрації/не виконання обов’язку щодо реєстрації податкових накладних, у строки що передбачені чинним податковим законодавством. При цьому така відповідальність продавця (постачальника, виконавця, тощо) в господарському договорі досить часто передбачена у вигляді штрафу.

            Спробуємо розібратися в даному питанні та з’ясувати: якими ж все-таки можуть бути правові наслідки не виконання обов’язку стороною договору по реєстрації податкових накладних/порушення строків їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) з позиції судової практики.

            Так, в поставі Верховного суду по справі № 913/272/18 від 07.02.2019 року, суд розглядаючи справу про стягнення штрафу в сумі 1 750 826,54 грн. за порушення умов договору поставки в частині несвоєчасної реєстрації податкової накладної на товар у ЄРПН та збитків у сумі 29 999,22 грн. встановив, що передбачена договором поставки відповідальність продавця за порушення строку реєстрації податкових накладних в ЄРПН у вигляді штрафу (у розмірі 25% від вартості поставленого товару) не пов’язана з виконанням ним своїх зобов’язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.

            Верховний Суд вказав, що зазначення сторонами у договорі обов’язку відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.

            Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції.

            Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №    908/3565/16, № 917/799/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17.

            Натомість Верховний суд, досліджуючи всі обставини справи, повязаної з порушенням постачальком  строків реєстрації подакових накладних в ЄРПН вказує на можливість застосування до сторонни договору господарсько-правової відповідальнсті у вигляді стягнення збитків, обрунтовуючи це наступним: «За змістом статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов’язання); 2) шкідливого результату такої поведінки – збитків;  3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.»

            Таким чином, з огляду на судову практику Верховного суду для притягнення сторони договору до господарсько-правової відповідальності, на яку згідно вимог чинного законодавства покладений обов’язок щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, в господарському договорі таку відповідальність слід передбачати не у вигляді штрафу (штрафних санкцій), а у вигляді збитків, яких зазнала інша сторона договору у зв’язку з відсутністю реєстрації податкової накладної  в ЄРПН та неможливістю віднесення сплачених нею сум ПДВ у складі вартості товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. При цьому слід мати на увазі, що стягнення збитків за невиконання обов’язку реєстрації податкових накладних в ЄРПН можливе за загальними положеннями чинного законодавства, якщо сторони не виключили можливість стягнення збитків за вказане порушення в договорі (ст. 22, 624 ЦК України).

            Особливу увагу при застосуванні такої міри відповідальності за порушення строків реєстрації податкових накладних та/або строків коригування податкових накладних в ЄРПН варто звертати на те, що стягнення збитків реально матиме місце лише у випадку наявності всіх елементів складу господарського правопорушення, про що вказав Верховний Суд у своїй постанові № 913/272/18 від 07.02.2019 року. Оскільки у випадку, якщо порушення мало місце внаслідок дій/бездіяльності органів  Державної фіскальної служби України, це зумовлює відсутність вини сторони договору, яка вжила всіх залежних від неї дій щодо належного виконання нею обов’язку щодо реєстрації  податкової накладної в ЄРПН згідно вимог чинного законодавства, та виключає можливість притягнення контрагента до господарсько-правової відповідальності.

            Що ж стосується предметної юрисдикції та можливості подання позову однією стороною договору про зобов’язання вчинити дії іншою стороною договору щодо складення та реєстрації податкових накладних в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства, то остаточну крапку в даному питання поставила Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові № 908/1568/18 від 05.06.2019 року, яка зробила висновок про таке: такий спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. … обов’язок продавця зареєструвати податкову накладну є обовязком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов’язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов’язку може завдати покупцю збитків… позовна вимога покупця про зобов’язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов’язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Оприлюднено Категорії Новини

Щодо змін у порядку проведення податкових перевірок платників податків у 2020 році

23 травня 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» № 466-IX (далі за текстом – Закон про внесення змін), яким внесені кардинальні зміни до Податкового Кодексу України (далі за текстом – ПК України). Зокрема, внесені зміни не оминули порядок призначення та проведення податкових перевірок платника податків.

Відтепер Закон про внесення змін «дозволив» податковому органу вносити зміни до затвердженого плану-графіку документальних планових перевірок платників податку з причини  іншої ніж пов’язана із зміною найменування платника податків. 

Нагадаємо, що пункт 77.1. ст. 77 ПК України у редакції Кодексу до 23 травня 2020 року не передбачав право внесення змін до затвердженого плану-графіку документальних планових перевірок. У той же час, Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 524 від 02.06.2015 року допускав оновлення такого плану-графіка у разі його коригування, без вказівки щодо належної правової підстави для того. Зазначене створювало непоодинокі випадки виникнення спору між органом податкової служби та платником податків, якого, на думку останнього, було неправомірно включено до плану-графіку. 

Арбітром у багаторічному батлі між органом податкової служби та платником податків став Верховний Суд, який у постанові від 08.10.2019 року по справі № 826/11217/18 зазначив, що оновлення річного плану-графіка у разі його коригування має на увазі витравлення помилки стосовно вже включених до оприлюдненого відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК плану-графіка платників податків. Верховний Суд нагадав, що відповідно до частини першої ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V внесення змін до річних планів здійснення заходів державного нагляду (контролю) не допускається, крім випадків зміни найменування суб`єкта господарювання та виправлення технічних помилок.

Отже, на відміну від попередньої редакції, пункт 77.1. ст. 77 ПК України встановлює, що внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов’язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Безсумнівно, відтепер платникам податків слід бути більш обачливими під час аналізу план-графіку проведення документальних позапланових перевірок на веб-порталі www.tax.gov.ua   та брати до уваги нині легалізоване право органів державної податкової служби доповнювати такий план-графік новими платниками податків для їх перевірки на предмет дотримання податкового законодавства України.  

Нарешті Законом про внесення змін виключено «болючу» для платників податків підставу для проведення документальної позапланової перевірки – отримання органом податкової служби рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, яка була встановлена у  п. 78.1.11                        ст. 78.1. ПК України у  редакції до 23 травня 2020 року.

Нагадаємо, що Єдиний реєстр судових рішень, свого часу, був переповнений судовими рішеннями у спорах про скасування наказу про призначення документальної позапланової перевірки на підставі рішення слідчого судді з огляду на те, що Кримінальний процесуальний Кодекс України жодним чином не пов’язує повноваження слідчого судді з проведенням органами податкової служби позапланової документальної перевірки платника податків з дотримання вимог ПК України. Незважаючи на численні рішення суду про задоволення позовних вимог, судовий розгляд подібних спорів «коштував» таким платникам податків значних витрат часу та нервів.

Натомість, Законом про внесення змін пункт 78.1. ст. 78. ПК України доповнений пп. 78.1.21, 78.1.22, наступними додатковими підставами для проведення позапланової документальної перевірки:

78.1.21. контролюючим органом після проведення документальної планової перевірки або документальної позапланової перевірки отримано інформацію та/або документи від іноземних державних органів, які стосуються питань, що були охоплені під час попередніх перевірок платника податків та свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Така перевірка проводиться виключно щодо питань, що стали підставою для проведення такої перевірки;

78.1.22. у разі отримання інформації, що свідчить про ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України, відповідно до вимог підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, без взяття на податковий облік.

Станом на сьогоднішній день внесені зміни до п. 81.2 ст. 81 ПК України, відповідно до якого перелік документів, які податкові органи уповноважені складати під час (або після) проведення перевірки, доповнений актом про неможливість проведення перевірки. При цьому, вказаний пункт статті ПК України не деталізує, що саме слід розуміти під неможливістю проведення перевірки. Проте, досвід показує, що саме відсутність платника податків за податковою адресою матиме наслідок складання вищезазначеного Акту. Крім того, Акт, в обов’язковому порядку, повинен буде містити відповідні докази неможливості проведення такої перевірки, що усуватиме зловживання органів податкової служби від складання цього Акту без відповідної правової підстави. 

Більш того, відтепер Акт уповноваженої особи про засвідчення відмову від підпису Акту, складеного за результатами проведеної перевірки, а також Акт про неможливість проведення перевірки реєструється у контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня після їх складання.

Пункт 82.2 ст. 82 ПК України надав право органу податкової служби право на збільшення  строку проведення позапланової документальної перевірки, на строк три робочі дні у випадку надання платником податків витребуваних уповноваженою особою документів менше ніж за три робочих днів до дня її завершення. Крім того, віднині також можливе зупинення проведення будь-якої документальної планової або позапланової перевірки платника податків  на строк не більше ніж 30 робочих днів на відміну від встановленої до 23 травня 2020 року такої можливості лише у разі проведення документальної виїзної перевірки великого платника податків. При цьому, підставою для зупинення проведення перевірки на строк не менше ніж п’ять робочих днів може бути, зокрема, отримання платником податків запиту уповноваженої особи щодо надання копій первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об’єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи відповідних документів у строк менше ніж за п’ять робочих днів до дня закінчення перевірки.

На нашу думку, зазначене право, беззаперечно, має переваги для платника податків в частині збору усієї доказової бази здійснення ним господарської діяльності у дотримання вимог ПК України. Проте, варто відзначити, що вказане є правом, але не обов’язком органу податкової служби подовжити строк проведення податкової перевірки. 

Принципово важливою новелою податкового законодавства стало доповнення                        п. 86.1. ст. 86 ПК України текстом наступного змісту:

«Акт перевірки не може розглядатися як заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків.»

Підпункт 86.7.5. пункту 86.7 ст. 86 ПК України також доповнений наступним приписом:

«Контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складання акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано (не вручено) платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до підпунктів 60.1.2 та 60.1.4 пункту 60.1 статті 60 цього Кодексу.»

На практиці, органи державної податкової служби направляють платнику податків податковий запит в порядку, передбаченому п. 73.3 ст. 73 ПК України  на підставі підпункту 3 п. 73.3 ст. 73 ПК України  враховуючи результати проведеної органом державної податкової служби податкової перевірки відносно контрагента такого платника податків. Проте, нагадаємо, що встановлення органом державної податкової служби ознак порушення контрагентом платника податків вимог податкового законодавства, які викладаються в Акті перевірки, без наявності вироку відносно такого платника податків, в якому буде вказана особа платника податків, якій направлений податковий запит, не є підставою вважати порушення останнім вимог податкового законодавства України. 

Таким чином, доповнений ПК України вищевказаними приписами захищає права платників податків від необґрунтованої підозри з боку владних органів щодо ведення таким платником податків господарської діяльності. 

Закон про внесення змін додатково доповнив зміст ПК України узагальненим визначенням «матеріали перевірки», який включає до себе: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід’ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акту (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу.

Зазначене вище легалізує подані платником податків, господарська діяльність якого перевіряється на предмет дотримання вимог податкового законодавства, заперечення до акту перевірки, письмові пояснення тощо, що, безсумнівно, ставить становище органу податкової служби у залежність від дотримання останнім процедури отримання цих документів від платника податків.

Крім того, принципово новими новелами у чинному ПК України став порядок розгляду матеріалів перевірки створеною у межах контролюючого органу – комісією з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі за текстом – комісія), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу.

Так, згідно п.п. 86.7.2. п. 86.7. ст. 86 ПК України комісія, після отримання від платника податків заперечень та/або додаткових документів/пояснень, організовує процес розгляду матеріалів перевірки із обов’язковим викликом платника податків в день їх розгляду. За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія приймає висновок, який, відповідно до п.п. 86.7.5. п. 86.7. ст. 86 ПК України є підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення. При цьому, звертаємо увагу, що, на відміну від попередньої редакції ПК України, комісія, яка уособлює орган податкової служби, відтепер враховує також документи, подані платником податків у строк, передбачений для подачі заперечень до акту перевірки, які підтверджують наявність пом’якшуючих обставин або обставин, що звільняють такого платника податків від фінансової відповідальності відповідно до ПК України. 

Аналіз вищенаведеного дає підстави зробити висновок про зміну підходу для проведення податкових перевірок усіх, без винятку, платників податків. Залишається лише сподіватись, що суть цих змін лише покращить дотримання як платником податків, так  і органом державної податкової служби основних засад, на яких ґрунтується податкове законодавство згідно ст. 4 ПК України.

Оприлюднено Категорії Новини

Розірвання договору оренди земельної ділянки (ПАЮ)

Питання оренди земельної ділянки (паю) в тому числі розірвання договору оренди земельної ділянки, найактуальнішої теми в Україні, регулюється діючим законодавством України, зокрема Земельним кодексом України, а також Законом України № 161-XIV від 06 жовтня 1998 року «Про оренду землі» (далі Закон).

Згідно ст. 31 даного Закону договір оренди земельної ділянки припиняється в разі:

  • закінчення строку дії договору;
  • викуп та примусове відчуження землі для суспільних потреб;
  • смерті, позбавлення волі та відмови орендаря – фізичної особи або ліквідації орендаря – юридичної особи;
  • відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем;
  • набуття права власності на будинок, споруду, що розташовані на цій ділянці.

Договір оренди землі також може бути розірваний в інших випадках передбачених діючим законодавством України.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Розірвання договору оренди в односторонньому порядку не допускається.

Також на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду:

  • в разі не виконання сторонами обов’язків передбачених договором та діючим законодавством України (ст. 24, 25 даного Закону);
  • в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке перешкоджає використанню даною ділянкою;
  • визнання договору не дійсним, у разі відсутності істотних умов передбачених ч. 1 ст. 15 Закону;
  • в інших випадках передбачених Земельним кодексом та іншими законами України.

Також, слід звернути увагу, що договір оренди земельної ділянки може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо дані умови прописані в самому договорі, наприклад:

  • затримка сплати розміру оренди більше чим 3 місяці;
  • використання землі не за цільовим призначенням;
  • передача землі в суборенду без згоди орендодавця та ін.

У разі виникнення у вас спірних питань по оренді земельної ділянки, спеціалісти нашої компанії Перша Юридична нададуть вам повний юридичний супровід по вирішенні земельних спорів, в тому числі проведуть оцінку земельної ділянки та договору оренди землі (паю), письмову консультацію, підготують позовні заяви до суду, підготують аналіз та перелік варіантів для вирішення конкретних спорів по кожному договору окремо.

Ви можете зв’язатися з нами по телефону або ж заповнити електронну форму і ми передзвонимо Вам найближчим часом!

Оприлюднено Категорії Новини

Щодо зміни умов ввезення транспортних засобів на митну територію України

24 квітня 2020 року на сайті Верховної Ради України http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68663 зареєстрований законопроект № 3389 «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів» (далі за текстом – законопроект № 3389). 

Важливість прийняття законопроекту № 3389 обумовлена тим, що внаслідок прийняття 08 листопада 2018 року Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування акцизним податком легкових транспортних засобів» акцизний податок для транспортного засобу розраховується з урахуванням коефіцієнту,  що дорівнює кількості повних календарних років такого транспортного засобу з року, наступного за роком його виробництва, до року визначення ставки цього податку. При цьому, законотворець, під час написання законопроекту, несправедливим чином розрахував коефіцієнт віку, внаслідок чого майбутні автовласники більш уживаних транспортних засобів (віком понад 8 років) повинні сплачувати акцизний податок на суму, що значно перевищує вартість акцизного податку, який сплачують автовласники менш уживаних транспортних засобів із однаковим розміром дизельного двигуна. Таким чином виходить, що сума акцизного податку для менш забезпеченої верстви населення України складає майже аналогічну суму вартості придбаного ними транспортного засобу, на відміну від осіб, які мають кращі фінансові можливості для придбання нового транспортного засобу (або транспортного засобу із його меншою уживаністю).

 Отже, у разі прийняття законопроекту № 3389, тимчасово, протягом 180 календарних днів з дня набрання чинності Законом України «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів», сума акцизного податку розраховуватиметься без урахування віку транспортного засобу. Тобто ставка  цього податку матиме формулу: Ставка = Ставка базова х К двигун. При цьому, базова ставка залишається незмінною, з урахуванням об’єму циліндру транспортного засобу, що вимірюється у куб. см. (п. 215.3.5-1. Податкового Кодексу України).

Маємо надію, що Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики під час розгляду законопроекту № 3389 надасть позитивний висновок, та Верховна Рада України невдовзі прийме Закон України «Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спрощення умов ввезення на митну територію України транспортних засобів». 

Безсумнівно, цей Закон України зумовить покращення ситуації на ринку імпортних вживаних транспортних засобів, та надасть майбутнім автовласникам здійснити їх мрію – придбати транспортний засіб за доступною ціною (з урахуванням вартості усіх зборів згідно митного законодавства України).

Оприлюднено Категорії Новини

Верховна рада прийняла «антиколомойський» закон

Коли потрібно як найшвидше отримати наступний транш від МВФ, то потрібно діяти швидко і не задумуючись. Саме за таким принципом на цьому тижні був прийнятий «антиколомойский» закон. Насправді закон називається «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності» і не має до олігарха ніякого відношення.

І його норми теоретично можна буде застосувати до Приватбанку так само як і до будь-якого банку України. 

А ось що він робить по факту:

  • НБУ тепер незалежна, 4-а гілка влади. Збільшується рівень ручного управління всієї банківської системи з боку НБУ і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі -Фонд). З прийняттям закону про фінмоніторинг вимальовується картина безмежних повноважень НБУ, непідконтрольного Україні.
  • пряме порушення норм Конституції. Відповідно до пропонованої редакції статті 266-1 КАСУ при оскарженні актів НБУ та Фонду позивач може використовувати тільки інформацію самого НБУ та Фонду. Фактично знищується інститут судової експертизи і право на вільний вибір доказів з боку позивача. Також суд буде уповноважений досліджувати тільки питання наявності повноважень у НБУ при ухваленні рішення. А чи було таке рішення обґрунтованим – неважливо.
  • можливість ліквідувати будь-який банк за формальними підставами, за будь-який борг (розмір не встановлений). Причому, власник, який протиправно буде позбавлений банку, не отримавши реального відшкодування, так як оцінка збитків дорівнюватиме ціні його продажу і може бути навіть нижчим від розміру власного капіталу банку. Вкладники при цьому теж ніяк не захищені.

Для прийняття цього закону депутати попрацювали і взяли ще зміни в регламент в ВРУ, щоб обійти розбір більше 16 000 поданих поправок.

Сам законопроект – одне з двох вимог для надання нового траншу МВФ Києву.

Кредитор поганого не порадить …

Оприлюднено Категорії Новини

Допомога по безробіттю під час карантину: нові правила для незайнятих та бізнесу

Пандемія коронавірусу SARS-CoV-2 та запроваджений урядом карантин призвели до неминучого скорочення кількості робочих місць в Україні. Це в свою чергу викликало зростання кількості безробітних осіб, а тому тема порядку та умов отримання тимчасової допомоги по безробіттю є особливо актуальною як для звільнених працівників так і для роботодавців. 

Основними нововведеннями, що стосуються допомоги по безробіттю на період карантину є:

  1. збільшення розміру мінімальної допомоги по безробіттю;
  2. статус безробітного присвоюється з першого дня подання відповідної заяви до центру зайнятості;
  3. у разі звільнення особи за власним бажанням у період карантину, виплати починають нараховуватися відразу, а не по спливу 90-денного строку (як це було раніше). При цьому, загальний строк виплат буде скорочений з 360 до 270 днів.  

Але як подати заяву про надання статусу безробітного, якщо я проживаю в населеному пункті, в якому не зареєстрований?

Відтепер заявник може звернутися до найбільш територіально наближеного центру зайнятості, який зобов’язаний розглянути документи та прийняти відповідне рішення. 

Для набуття статусу безробітного та призначення виплати потрібно подати до центру зайнятості дві заяви: про надання/поновлення статусу безробітного та про призначення/поновлення виплати допомоги по безробіттю. З метою уникнення відвідування центру зайнятості ці заяви можна подати онлайн електронною поштою: заздалегідь роздрукувавши та заповнивши, або написати від руки. Бланки заяв завжди можна знайти на офіційному веб-сайті Державного центру зайнятості за наступним посиланням: https://www.dcz.gov.ua/storinka/elektronne-podannya-dokumentiv.

Проте після завершення карантину (протягом 10 днів) необхідно обов’язково з’явитися до центру зайнятості та надати усі необхідні документи, які передбачені Порядком реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу. 

Окремо слід відзначити запровадження допомоги по частковому безробіттю на період карантину, що передбачена змінами до Закону України “Про зайнятість населення”. 

Цей вид допомоги передбачено для суб’єктів малого та середнього підприємництва. Класифікація суб’єктів господарювання передбачена статтею 55 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи – підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Таким чином, ті суб’єкти господарювання, які не підпадають під ознаки суб’єктів великого чи малого підприємнцитва, є суб’єктами середнього підприємнцитва. 

Строк, протягом якого надається допомога: строк зупинення (скорочення) діяльності та додатково 30 календарних днів після завершення карантину. 

 Обов’язковою умовою отримання допомоги по частковому безробіттю на період карантину є сплата роботодавцем єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування протягом шести місяців, що передують даті зупинення діяльності.

Перелік документів, що подаються роботодавцем до центру зайнятості (обов’язково за місцем реєстрації його як платника єдиного соціального внеску):

1) заяву у довільній формі;

2) копію наказу із зазначенням дати початку зупинення (скорочення) діяльності;

3) відомості про працівників (прізвище, ім’я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний державний орган і мають відмітку в паспорті), у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю на період карантину;

4) довідку про сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за останні шість місяців, що передують даті зупинення діяльності.

Окремо слід зазначити, що звернутися з заявою про призначення допомоги роботодавець може звернутися протягом 30 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва.

Рішення про призначення допомоги приймається відповідним центром зайнятості протягом 3-х робочих днів з дня подання документів.

У разі виникнення питань Ви завжди можете звернутися до нашої компанії. Ми з радістю проконсультуємо, та за необхідності, допоможемо скласти та подати усі необхідні документи!

Оприлюднено Категорії Новини

На сьогоднійшній день на розробці законопроект, який змусить сплачувати ПДВ такі компанії як, Facebook та Viber

Звісно, прийняття Верховною Радою цього закону збільшить вартість послуг для наших громадян, які отримують послуги у вищевказаних іноземних компаній. Для українських рекламодавців вартість реклами збільшиться щонайменше на 20%. Це безпосередньо буде стосуватись таких сервісів, як Facebook, Viber, Netflix, Steam.

В уряді вважають, що це суттєво збільшить податкові надходження, а саме приблизно 3 мільярди гривень. Однак, ПДВ сплатять не лише закордонні компанії, а й самі українці, так як послуги з реклами стануть дорожчими.

Говорячи про сам законопроект, то він містить в собі наступні зміни:

  • платити ПДВ почнуть нерезиденти, у яких немає представництва в Україні, і які поставляють фізособам в Україні електронні послуги. До цього списку додають і посередників в таких операціях.
  • ПДВ становить 20% і включається в ціну електронних послуг.
  • електронними послугами, вважаються всі послуги, які надаються через мережу інтернет:
    • зображення, тексти, фото;
    • ігри (в т.ч. азартні);
    • рекламні послуги в інтернеті і в мобільних додатках;
    • послуги з розміщення даних в хмарі;
    • поставки ПО і оновлень до нього, дистанційне обслуговування ПО, і т.д.
  • компанії-нерезиденти повинні будуть зареєструватися як платники ПДВ, якщо, за попередній рік отримали за електронні послуги в Україні дохід, який перевищує 1 млн грн. Такі компанії не будуть виписувати податкові накладні та будуть подавати декларації у спрощеній формі.
  • Штраф у 8500 грн. будуть накладати на ті компанії, які не зареєструються.

Якщо проект закону приймуть, він вступає в силу на наступний день після публікації, і стосуватиметься податкових періодів після 1 січня 2021 року.

Оприлюднено Категорії Новини

ФОПам, які вимушено призупинили свій бізнес через карантин, будуть виплачувати допомогу на дітей

Ще 10 квітня 2020 року уряд анонсував ідею розробити механізм виплати допомоги фізичній особі-підприємцю, якщо на утриманні такого ФОП є діти віком до 10 років, у розмірі прожиткового мінімуму.

Нажаль, ще й досі сам механізм не розроблений і тому надати Вам перелік необхідних документів для отримання виплат ми не можемо. 

Однак, можемо припустити, що Вам знадобляться:

  1. ваші реєстраційні документи;
  2. документи, які підтвердять сплату податків, ЄСВ;
  3. довідка про доходи;
  4. свідоцтво/свідоцтва про народження дітей. Чи зміниться розмір допомоги, якщо ФОП має не одну дитину, а більше? Наразі відповіді на це та інші актуальні питання немає.
Крім того, ми радимо приватним підприємцям звернутись до Фонду соціального страхування та спробувати отримати матеріальну допомогу “через тимчасову втрату працездатності” в зв’язку з карантином. Ми не можемо гарантувати отримання вищевказаної допомоги, однак варто спробувати.

Доречі, задля Вашої безпеки Ви можете відправити заяву до Фонду Соціального Страхування засобами електронного зв’язку, а саме на email yrp@fssu.gov.ua або онлайн на офіційному веб-сайті.

Оприлюднено Категорії Новини

Зміни до банківського законодавства з 28.04.2020 року

28.04.2020 набуває чинності Закон України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення” у новій редакції.

Стаття 14 цього Закону передбачає, що у  випадку надання послуг із переказу грошових коштів Банк зобов’язаний провести ідентифікацію та верифікацію платника коштів та його отримувача шляхом отримання наступної інформації:

– для платника: якщо фізична особа (або ФОП) – прізвище ім’я по батькові, його паспортні дані або ІНН, а також номер рахунку або унікальний обліковий номер фінансової операції. При цьому, ані Закон, ані роз’яснення НБУ не містять визначення “унікального облікового номеру фінансової операції”. Цілком ймовірно, що законодавець має на увазі  номер рахунку для оплати.

– для платника: якщо юридична особа – найменування юридичної особи, її місцезнаходження або код ЄДРПОУ, а також номер рахунку або унікальний обліковий номер фінансової операції.

– для отримувача коштів: якщо фізична особа (або ФОП) – прізвище, ім’я (та за наявності – по батькові),  а також номер рахунку або унікальний обліковий номер фінансової операції. 

– для отримувача коштів: якщо юридична особа – найменування юридичної особи,  а також номер рахунку або унікальний обліковий номер фінансової операції. 

Надану вище інформацію Банк перевіряє за допомогою доступних для нього офіційних джерел. Лише за умови підтвердження наданої платником інформації офіційними джерелами, Банк переказує грошові кошти. На наш погляд, деякі фінансові операції можуть затягуватись відтепер у часі….через необхідність проведення перевірки. Банк отримувача так само може затребувати таку інформацію від Банка-платника. 

При цьому, у випадку суми фінансової операції до 30 000 грн (включно), а також в еквіваленті будь-якої валюти до гривні на цю суму , у разі якщо платник перераховує грошові кошти за допомогою електронного платіжного засобу, Банку достатньо інформації щодо рахунків платника та отримувача, або унікального номеру фінансової операції. За допомогою даних електронного платіжного засобу платника Банк отримує вичерпну інформацію.

Виняток становить лише виникнення у Банку підозри, що фінансова операція або сукупність пов’язаних між собою фінансових операцій можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення.

Також звільняються від процедури проведення верифікації та ідентифікації платники під час переказу коштів на суму, що є меншою ніж 30 тисяч гривень, або суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, для зарахування на рахунок отримувача виключно з метою оплати вартості товарів, робіт, послуг,  за умови, що суб’єкт первинного фінансового моніторингу, що надає послуги з переказу коштів отримувачу, може здійснити відстеження через отримувача за допомогою унікального облікового номера фінансової операції переказу коштів та визначити особу, яка уклала договір з отримувачем про поставку товарів, виконання робіт, надання послуг.

Якщо платник вносить готівку до каси Банку без відкриття банківського рахунку на суму більше  5000 грн, то Банк проводить верифікацію та ідентифікацію згідно запитуваної інформації вище.

Оприлюднено Категорії Новини

Держпраці та МОЗ рекомендують дистанційну роботу через загрозу коронавірусу.

Зміни, що відбулися у повсякденному житті українців  через запроваджений карантин у зв’язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі – «COVID-19») в першу чергу відобразилися на режимі роботі більшості працівників, що перебувають у трудових відносинах із роботодавцями, які були змушені перейти на віддалений режим роботи.   

Так, початковим етапом до запровадження віддаленого режиму роботи в умовах карантину стали рекомендації Кабінету Міністрів України, закріплені Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»  (в редакції постанови  від 16 березня 2020 р. № 215), згідно пункту 6 якої всім центральним і місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування, а також підприємствам, установам, організаціям було рекомендовано забезпечити організацію позмінної роботи працівників, а за технічної можливості — також роботи в режимі реального часу через Інтернет.

Згодом, згідно Закону України від 17.03.2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» на період встановлення карантину було передбачено право роботодавця доручати працівникам виконання роботи вдома. Однак, на час прийняття вказаного закону єдиним нормативним  документом, який регламентує порядок організації надомної праці було давно застаріле Положення про умови праці надомників, затверджене постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 № 275/17-99), використання якого в мовах карантину практично є неможливим.

Врешті, механізмом до законодавчого запровадження дистанційного режиму роботи став Закон України від 30.03.2020 року № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)», який набрав чинність 02.04.2020 року (далі також – «Закон № 540»), яким були внесені зміни та доповнення, зокрема, до Кодексу законів про працю України (далі – «КЗпП України»), статті якого було відповідно доповнено та викладено у новій редакції (ст. 21, 60, 113, Прикінцеві положення КЗпП України).

Так, тепер статтею 60 КЗпП України закріплене законодавче визначення поняття дистанційної (надомної) роботи, під якою розуміється така форма організації праці, коли робота виконується працівником за місцем його проживання чи в іншому місці за його вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця.

При цьому на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру (далі також – «непередбачувані обставини») законодавець передбачив право роботодавця запроваджувати дистанційний режим роботи безпосередньо шляхом видання відповідного наказу (розпорядження) без обов’язкового укладення у письмовій формі трудового договору про дистанційну (надомну) роботу. 

Отже, за нинішніх умов існування карантину та запровадження протиепідемічних заходів у зв’язку із поширенням COVID-2019 роботодавці мають можливість запровадження для певних категорій працівників віддалений (дистанційний) режим роботи. Звісно, як правило, це може стосуватися лише певних категорій офісних працівників, які можуть ефективно виконувати свої трудові функції дистанційно з використанням доступних інтернет-ресурсів та програм без втрати якісних показників їхньої роботи. В такому випадку, роботодавець повинен подбати про  забезпечення таких працівників необхідними засобами праці (персональним комп’ютером, інтернетом, доступом до відповідних баз даних, тощо). 

Що стосується оформлення дистанційного режиму роботи працівників за умов карантину, то для цього роботодавцю достатньо підготувати наказ про запровадження дистанційного (надомного) режиму роботи та ознайомити з ним відповідних працівників під особистий підпис.*

*Варто зазначити, що законодавцем, на жаль, не було внесено застереження про незастосовання норми частини третьої статті 32 КЗпП України під час запровадження роботодавцем дистанційного режиму роботи на час загрози поширення епідемії, пандемії та/або на час загрози військового, техногенного, природного чи іншого характеру. Звісно, що в умовах раптовості та непередбачуваності виникнення таких обставин цілком очевидним є неспроможність роботодавця завчасно передбачити та завчасно попередити про їх виникнення працівників за 2 (два) місяці, але воно було б доцільним.
Окрім цього, на наш погляд, неврегульованим залишилося питання наслідків відмови працівника від зміни такої істотної умови праці як зміна режиму праці під час непередбачуваних обставин, хоча такий розвиток подій і малоймовірний, адже за загальним правилом, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього КЗпП України.

В наказі про запровадження дистанційного (надомного) режиму роботи під час карантину роботодавцю необхідно передбачити:

  1. дату, з якої запроваджується дистанційний (надомний) режим роботи та строк його запровадження. На наше переконання цілком доречним буде вказівка у наказі про запровадження такого дистанційного режиму роботи – до закінчення обмежувальних заходів у зв’язку з карантином, з метою уникнення підготовки додаткових наказів про продовження терміну дистанційного (надомного) режиму роботи;
  2. категорії (посади) працівників та визначити прізвища відповідних працівників, для яких встановлюється дистанційний режим роботи;
  3. передбачити графік роботи працівників, для яких встановлюється дистанційний (надомний) режим роботи (дату початку та закінчення роботи, час перерви для відпочинку і харчування), або якщо такий графік роботи цілком співпадає з правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, де працюють вказані працівники, в наказі рекомендуємо зробити застереження про поширення на таких працівників правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Це зумовлено, що за загальним правилом на працівників, для яких встановлюється дистанційний (надомний) режим роботи не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, де вони працюють, оскільки працівники, працюючи в умовах віддаленої (дистанційної) роботи розподіляють робочий час на свій розсуд;
  4. передбачити покладення на відповідних працівників додаткових обов’язків, пов’язаних з дистанційним режимом роботи (наприклад, обов’язок переглядати свою робочу електронну пошту, брати участь у відео/аудіо конференціях, пов’язаних з виконанням своїх посадових обов’язків, відповідати на телефонні дзвінки керівництва, тощо).

Важливим є те, що робота працівників в дистанційному режимі роботи не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, адже такі працівники мають аналогічні права з тими працівниками, які працюють в звичайному режимі – за місцезнаходженням офісу роботодавця: право на оплату своєї праці у повному розмірі та строки, що передбачені трудовим договором (якщо інше не було погоджено між роботодавцем та працівником),  право на дотримання норми робочого часу (не більше 40 годин на тиждень) та інші, а також право на дотримання соціальних гарантій працівників (право на оплачувану щорічну відпустку, додаткову відпустку у випадках, передбачених чинним законодавством, право на оплату тимчасової непрацездатності, тощо).

Отже, запровадження дистанційного режиму роботи для працівників під час дії обмежувальних заходів, спрямованих на запобігання поширення коронавірусу, які вільно можуть виконувати таку роботу вдома, в період дії карантину є дуже доцільним та необхідним кроком, який дозволяє не лише ефективно виконувати свою роботу вдома, але й зберегти своє здоров’я та здоров’я інших.